Розділ 21

- Ну і? Як ти це поясниш?

Тост Марата на нашу з Артуром честь викликав таку саму бурхливу емоцію, як після інтиму, тому не дивно, що після того, як гості закусили, всі розбрелися хто куди. Дехто пішов у вбиральню, більшість - на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям і, впевнена, щоб обсмоктати цю ситуацію, про яку розповів брат мого коханого, до крихітних кісточок. Я теж не залишилася стирчати за святковим столом, хоч би дуже цього хотіла. Краще б споглядала на наїдки, ніж зараз дивилася у вічі Артура, у яких бурлило та палало, а критичності додавало ще й те, що ми з ним знаходилася вдвох у закритому приміщенні.

- Що? - Хоча я знала що, і через те, що прекрасно знала стосовно чого питає наречений, тому й впала на дурнюню, натякаючи Артуру, що він знайшов собі не найрозумнішу дружину у світі.

- Це все правда? - Я вже хотіла було знову спитати, про що саме запитує чоловік, та, напевно, він прочитав це питання в моїх очах, по моєму дурному виразу обличчя, тож сформулював все максимально прозоро, - те, що розповів Марат, це все правда?

- Звідки мені..., - я хотіла було перекрити це запитання логічною відповіддю, яка полягала в тому, що звідки я можу знати, оскільки була настільки на "веселощах" після того бару, чи кафе, чи чорт знає що там було, що не могла усвідомити, що відбувалося. Та це б теж звучало максимально провокативно, це б теж збісило Артура, тому як відважний лицар в найепічніший момент з'явився той, хто вирішив мене врятувати.

- Ось ви де, - і той, хто перед тим, як врятувати, виставив все так, що мене доводилося рятувати, - там вже вас всі зачекалися, люди жадають солоденького.

- Я думав ти вже вгамував їхню тягу до солодощів, бісовий ти кондитер, - сьогодні й конкретно зараз Артур не особливо виглядав перебірливим, адже варто було Марату показатися на очі брату, як той почав наступати на нього, давши мені моральний перепочинок.

- Це я так розумію замість дякую? - Марат не відчував ніякої за собою провини, не виглядав тим, хто наробив біди, тому на відміну від мене тримався максимально спокійно та холоднокровно. Зараз один брат був весь у вогні, весь палав, натомість його родич був водою, льодяною водою, яка пробирає до кісток посеред січня місяця. Дві шалені стихії, два одвічні вороги, і зараз вони тут, в цій маленькій кімнатці, за секунду від мордобою.

- Замість дякую? За що це я маю тобі дякувати? За те, що ти притягнув мою наречену як дівку легкої поведінки в мотель? Чи за те, що почав її роздягати? За що, скажи мені, братику, я маю бути тобі вдячним? - Я прямо відчуваю, як чешуться руки Артура, як він хоче їх почесати об обличчя свого брата.

- В мене тоді до тебе два зустрічні запитання, - Марат не дасть задню, не сьогодні й не зараз так точно, - що ж ти одружився з Емілі, якщо вважаєш її дівчиною легкої поведінки? Не гидко? І, вже вибач, що використав ліміт своїх запитань, але по родинних зв'язках дай шанс ще одне питання поставити - ти б, братику, був би більше радий тому, якби твою наречену, твою дружину забрав в готель хтось інший і явно б не зупинився, навіть якби Емілі була категорично проти?

- Братику, якщо вже на те пішло, то теж сподіваюся, що ти не відмовиш мені по родинних зв'язках та отримаєш по писку не два рази, а три, так сказати, по-братерськи.

Мій мозок не встиг до кінця обробити почуте, як кулак мого вже офіційного чоловіка шаленим ривком полетів в сторону брата, явно цілячись в писок, про який Артур казав. Добре, що в Марата з реакцією було куди краще, ніж у мене, тому замість вибраної цілі, рука нареченого прилетіла в стіну, залишивши по собі чималу дірку.

- Тобто не вгледів ти, а винен я, це ти хочеш сказати цим ударом? - Марат вже був по іншу сторону від свого попереднього місця перебування, а ось Артур, ще більше розпалившись емоціями від того, що промахнувся, не поцілив, ще агресивніше рушив до свого родича. Ще більше заведений ніж до того.

- Зате я зараз вгледжу твою пику!

Ще один випад Артура і тепер вже бідні коробочки полетіли з шафки, на яку і прийшовся удар, і судячи зі стукоту та грюкоту, коли ці коробки зіткнулися з підлогою, то тепер, крім плати за саму урочистість, ми ще й маємо заплатити й за побитий посуд. Сюди вже включена чимала дірка розміром з кулака мого нареченого. Та схоже це не остаточні втрати, які може нанести мій коханий, оскільки після двох ударів "в молоко" він стає настільки агресивним та згвинченим, що я чудово розумію - цього разу Марату не пощастить увернутися. Чоловік, скоріш за все, теж це усвідомив, адже підіймає кулаки, явно готуючись до мордобою. Зазвичай, це прерогатива гостей на весіллі здіймати веремію, але явно не головного винуватця цього свята та його рідного брата. Наше ж весілля буде виключенням.

Бабах! Удар. Ляск. Дзвін.

Я навіть не второпала, коли так сталося, що один з братів встиг нанести удар іншому, адже ніби тільки но вони стояли на певній відстані, на безпечній відстані, яку варто було подолати перед тим, як завдати болю противнику. Та я не могла бути настільки втрачена, щоб проґавити цей випад. Щоб не помітити, як один з цих здоров'яків кинувся до іншого. Я хоч і перебувала в ступорі від того, що тут відбувалося, та не настільки ж, щоб не побачити очевидне.

- Відставити!

Обличчя що одного, що другого були цілі, ну, в крайньому разі, поки що цілі, натомість бідне приміщення даного ресторану розвалювалося на очах, адже тепер неподалік з вм'ятиною в стіні, яку залишив Артур, виднілася ще одна дірка, від зіткнення з дверима.

- Відійшли в сторони! - Володарем цього командного голосу являвся Валерій Рамірович, котрий суворим поглядом зміряв кожного тут присутнього, і не знаю як цим двом, та мені захотілося одягнути теплу кофтину, або хоча б накинути на плечі плед, настільки стало прохолодно від такої уваги чоловіка. - Придурки, якого ви мене ганьбите перед людьми? Що ви тут затіяли, йолопи?

Батько не підбирав слова для своїх синів, вичитуючи тих так, начебто їм було максимум по десять років й вони заслужили добрячої прочуханки за те, що побилися в школі з іншими хлопчаками.