Глава 13. Надійна підтримка

Підхопивши чашку, Інна обережно зробила ковток кави і знову перевела погляд на статтю Софії в новому випуску «Столичного вісника». Текст містив інформацію про те, що минулого тижня Алекс Брик офіційно взяв шлюб з Інною Думич. Збоку від статті розташовувалося і фото молодят. Софія писала цікаво, Інна завжди читала її колонку. Але цього разу стаття викликала лише сум.

Відклавши журнал, Інна поглянула на золоту обручку, яка тепер прикрашала безіменний палець її правої руки. Зазвичай така прикраса символізує кохання, але для неї та Алекса це лише символ ділової угоди. Інна нарешті отримала омріяну посаду керівника власної фірми. А минулої п’ятниці підписала з Алексом угоду про приєднання «Іннавент» до його компанії. Здавалося, що треба радіти. Але Інна не відчувала радості і все частіше згадувала епізод в саду. Заспокійливі обійми Алекса, його невагомий поцілунок. Легкий, трепетний, зовсім дитячий. Проте незабутній. Інна розуміла, що треба пам’ятати про угоду. Але не могла вимкнути емоції та приборкати серце, яке тягнулося до Алекса.

Після розпису минуло кілька днів. Життя Інни не змінилося, але будинок Алекса тепер здавався їй нестерпно великим і порожнім. Особливо вночі. Хотілося знайти затишок в теплих чоловічих обіймах, позбутися тягучого відчуття самотності. Але Інна старанно забороняла собі про це думати.

Почувши кроки, дівчина повернула голову і побачила Алекса. На початку серпня повернулася спека, тому Інна попросила Марину подати сніданок в дерев’яну альтанку поруч з басейном. Алекс вже був повністю зібраний і наближався до Інни, зосередивши погляд на екрані свого телефону. Чорні штани та біла сорочка з темною краваткою робили його дуже сексуальним. 

— Доброго ранку, — Алекс нахилився до дружини і торкнувся губами її щоки, здійснюючи свій щоденний ритуал перед Мариною, яка була неподалік.

— Доброго, — тихо відгукнулася Інна.

Алекс сів за стіл поруч з нею і підхопив виделку. Його очі знову перемістилися на екран телефона. Інна зробила ще один ковток кави з чашки, спостерігаючи за чоловіком. Мабуть, зрозуміти Алекса не вдасться ніколи. Його настрій змінюється так швидко. Алекс може бути дуже ніжним і дарувати тепло. А може перетворюватись на стриманого і холодного сніговика. Інну тягнуло до цього чоловіка. Попри всі протиріччя в характері Алекс чимось зачепив серце.

— Хочеш щось сказати? — спокійно поцікавився Алекс, прожувавши шматочок яєчні з беконом і не відводячи погляду від екрана свого телефона.

— Я?! Ем… Ні, — Інна помітила, що залипла на нього і поспіхом відвела очі.

— А чому дивишся? — Алекс перевів погляд на дружину і трохи посміхнувся.

— Милуюся, — буркнула Інна, починаючи червоніти.

— Приємно, що я тебе приваблюю, — Алекс відклав телефон. — Які плани?

— Опівдні збираю свою першу нараду. Хочу окреслити план роботи. А у тебе?

— У понеділок завжди купа справ. Весь день розписаний по хвилинах.

Інна опустила очі. Вона хотіла попросити Алекса приїхати на її нараду, але не наважувалась. Мабуть, у нього є набагато важливіші справи. Треба бути самостійною. Як вчив батько. Допивши каву, Інна підвелася на ноги та поправила свою офісну темно-бордову сукню приталеного крою.

— Бажаю тобі все встигнути, — спокійно промовила дівчина. — До вечора.

У ранкових заторах шлях до офісу зайняв майже годину. Припаркувавши машину біля будівлі «Іннавент», Інна вийшла з салону і рушила до головного входу. Ставши керівником, вона перебралася в кабінет батька. А Анатолій знову зайняв посаду першого заступника.

За роботою перша половина дня минула непомітно. Кинувши погляд на годинник, Інна почала збиратися на нараду. Попри рішучий настрій було трохи лячно і дуже хотілося підтримки. Можливо, все ж таки варто було попросити Алекса заїхати в офіс? На столі озвався телефон. Інна підхопила гаджет і поглянула на екран. Знову невідомий. Інна досі нікому не розповіла про нього. Груди стиснуло тривогою, але дівчина прийняла виклик.

— Бачу не зрозуміла, погань?! — чоловічий голос у динаміку шипів загрозою.

— Хто ти такий? — твердо запитала Інна, намагаючись не видати емоцій.

— Даремно за Алекса вийшла. Пошкодуєш!

В динаміку пролунали короткі гудки. Інна відклала телефон і підвелася на ноги, зупинившись біля столу. Пальці помітно тремтіли, а шкірою розбігалися хвилі холодних мурах. Інна розуміла, що їй страшно. Хто цей невідомий? Чого він хоче? У двері кабінету постукали. Інна мимоволі здригнулася від цього звуку і повернула голову. А двері відчинилися, впускаючи Алекса з букетом хризантем. Сьогодні квіти були ніжно-рожевими.

— Твоя секретарка кудись пішла, тому я…, — зустрівши погляд Інни, Алекс замовк на середині фрази і підійшов ближче. — Не зрозумів… Щось сталося?

— Н-ні, — Інна тихо перевела подих, ховаючи очі. — Все гаразд.

— Не схоже, — Алекс поклав квіти на стіл, огорнув долонями плечі дружини та упіймав її погляд, стишивши голос. — Інно, що таке?

— Нічого. Трохи хвилююся і…, — Інна запнулася, намагаючись опанувати себе.

— Йди до мене, — Алекс став похмурим і пригорнув дружину до своїх грудей, накриваючи долонею її розпущене волосся. — Ти навіть тремтиш трохи. Заспокойся. Я поруч. Підемо на твою нараду разом.