Глава 12. Останній крок до мети

Минув місяць

Інна підійшла до дзеркала та поправила своє розпущене каштанове волосся, яке сьогодні було підкручене охайними локонами. Легка кремова сукня гарно підкреслювала фігуру та мала пряму спідницю, що доходила до середини стегон. Інна взула під вбрання світлі босоніжки на тонких підборах, створивши гарний та романтичний образ. Але на серці було важко. Дівчина тихо зітхнула і повернулася до робочого столу. Хіба ж таким вона уявляла день свого весілля? Поруч озвався дзвоном телефон. Підхопивши гаджет, Інна прийняла виклик.

— Привіт, Улянко.

— Привіт, — тихий голос Уляни в динаміку лунав незвично хрипло. — Ну як ти?

— Майже зібрана, — Інна тихо зітхнула. — Але на серці коти шкребуть.

— Все буде добре, — Уляна кашлянула. — Софі тебе підтримає сьогодні.

— А ви там як з Анькою? Це ж треба примудритися застудитися влітку.

— Сергій зізнався, що морозивом її нагодував. Позавчора, коли я випросилася з тобою по магазинах. А від Аньки і я підхопила.

— Твій Сергій зовсім не знає як з дитиною поводитись, — хмикнула Інна.

— Ну годі вже про мене. Хвилюєшся?

— Трохи. І… сумно якось.

— Пам’ятай заради чого це все, Інно. Лише один рік.

— Знаю, — Інна зітхнула. — Дякую, Улянко. Піду вже. Лікуйтесь там з Анькою.

Завершивши розмову з подругою, Інна сховала телефон в сумочку, покинула свій кабінет і рушила на вулицю. День був теплим і трохи похмурим. Інна підійшла до своєї машини, сіла за кермо і завела двигун. Думки були важкими наче дощові хмари, наповнюючи голову сумнівами. Чи правильно вона вчинила, зважившись на цю авантюру з фіктивним шлюбом? Алекс допоможе врятувати «Іннавент», але… Хто врятує її серце від почуттів? І що робити з цим невідомим, який періодично нагадує про себе дзвінками та повідомленнями з однією і тією ж самою вимогою?

Інна повернула кермо і вивела машину на дорогу, вливаючись у жвавий транспортний потік. Вона не розповіла про невідомого жодній живій душі. І жила в маєтку Алекса вже майже місяць, звикаючи до нової обстановки. Вони з Алексом спали у різних кімнатах, снідали та роз’їжджалися по своїх офісах. Після роботи вечеряли десь у місті або разом з’являлися на якомусь заході. А вільні вечори та вихідні проводили у маєтку. Алекс проводив час у спортзалі або кабінеті. А Інна зачинялася у своїй кімнаті або ж займалася малюванням у саду. Спілкування з Алексом стало теплішим, але він тримав межі. Інна розуміла, що так буде краще. Але підсвідомо хотіла скоротити цю дистанцію, стати ближчою до Алекса. І повторити той чарівний момент з поцілунком.

Заборонений солодкий спогад щоразу розганяв серце, фарбував щоки рум’янцем і вкривав шкіру хвилею теплих мурах. Інна не розповіла про це подругам. Але досі пам’ятала ніжні обійми Алекса та його дихання на своїх губах. Вона хотіла того поцілунку. Але приборкувала бажання, забороняючи собі мріяти. З Алексом лише угода, тож краще загасити всі почуття зараз. До того ж вони навряд взаємні.

Припаркувавшись біля сірої будівлі РАЦСу, Інна побачила чорну машину Алекса та компактну червону автівку подруги. Софія стояла біля входу в будівлю і розмовляла з Алексом. Поруч з ними Інна побачила симпатичного темноволосого чоловіка в темному костюмі та блакитній сорочці. Алекс як завжди виглядав бездоганно в чорних штанах та піджаку, під яким ховалася білосніжна сорочка з темною краваткою. Софія сьогодні одягнула синій костюм з прямих штанів та жакету, який дуже пасував до її розпущеного темного волосся. Інна вийшла з машини і теж рушила до входу.

— А от і наша наречена, — посміхнулася Софія, помітивши подругу.

— Привіт, — Інна зупинилася біля неї та кивнула чоловікам.

— Інно, познайомся, — звернувся до неї Алекс. — Це мій друг Макар. Я розповідав тобі.

— Пам’ятаю, — Інна посміхнулася. — Рада знайомству.

— Я теж, — карі очі Макара блиснули веселими вогниками. — Я пам’ятаю тебе. Ми вже перетиналися, але не знайомилися.

— Нам час йти, — Софія кинула погляд на свій наручний годинник. — Готові?

Макар першим підійшов до дверей РАЦСу та відчинив їх перед Софією. Інна мимоволі затрималася на місці, набираючи в легені щедру порцію кисню. Ноги раптом стали дуже важкими, а серце огорнулося хвилюванням.

— Інно, — Алекс підійшов до дівчини і став похмурим, огортаючи її руки своїми долонями. — Все гаразд?

— Так, просто…, — Інна зустріла його погляд. — Хвилююся трохи.

— Я теж, — Алекс посміхнувся, починаючи неквапливо розтирати її долоні пальцями. — Мабуть, це нормально. Ходімо?

Інна кивнула, наказуючи собі відкинути сумніви. Погляд Алекса неначе огортав теплом. Додавав впевненості, що все буде добре. Вони разом рушили до входу. Інна не запрошувала на весілля нікого окрім Софії, яка виконувала роль подружки нареченої. А Алекс взяв свідком свого друга Макара.

Процедура розпису відбулася швидко і більше нагадувала підписання ділової угоди, ніж поєднання двох закоханих сердець. Працівниця РАЦСу прийняла Інну та Алекса у звичайному кабінеті. Після короткої урочистої промови вони обмінялися обручками та поставили свої підписи на паперах. А потім відійшли убік, пускаючи до столу Софію і Макара. Інна чомусь згадала батька. Володимир завжди хотів зробити своїй єдиній доньці пишне весілля. Він постійно повторював Інні, що кожній жінці потрібен чоловік. Надійна опора та підтримка. Навіть вписав умову про одруження в заповіт, щоб Інна перш за все подумала про особисте щастя, а не про кар’єру. Володимир нейтрально ставився до Макса. Але зрадів, почувши від доньки новину про заручини. Якби ж він лише знав, яким покидьком виявиться Макс.