Глава 11. Малювання почуттями

Зупинивши машину біля свого маєтку, Алекс заглушив двигун. Суботній день видався дощовим і прохолодним, але після цілого тижня спеки це було навіть приємно. Алекс часто їздив в офіс у суботу. А сьогодні робочі справи взагалі забрали весь час до самого вечора. Хотілося відпочити.

Алекс вийшов з машини і посміхнувся, помітивши припарковану неподалік білу автівку. Микола ще вдень відзвітував, що перевіз речі Інни у маєток. Мабуть, вона вже встигла розкласти їх у своїй кімнаті. Алекс перестав посміхатися і зітхнув. Останнім часом думок про Інну було забагато. А інформація про те, що Макс лише колишній чомусь добряче потішила, поселивши у серці дивне тепло.

Заблокувавши дверцята машини, Алекс наповнив легені прохолодним вологим повітрям. Дощ закінчився дві години тому, але доріжки навколо маєтку досі були вкриті калюжами. Алекс поглянув на затягнуте хмарами небо і рушив до будинку, на ходу розстібаючи ґудзики темного піджака. Дім зустрів тишею. Алекс здолав просторий коридор і підійшов до сходів на другий поверх. Проте зупинився, коли помітив невисоку жінку років сорока п’яти у простій сірій сукні та білому фартусі. Обличчя жінки випромінювало спокійну впевненість, а її темне волосся було зібране шпильками на потилиці в незмінну охайну зачіску. 

— Доброго вечора, Олексію Михайловичу, — блакитні очі жінки зупинилися на обличчі Алекса. 

— Доброго вечора, Марино.

— Вже майже сьома. О котрій подавати вечерю?

— О сьомій. Чи Інна інакше сказала?

— Вона нічого не сказала, Олексію Михайловичу, — спокійно промовила економка. — Я питала що приготувати. А вона порадила мені запитати це у вас. Я зробила качку з гранатовим соусом, запечені овочі та мафіни з вишнею.

— Зрозуміло, — Алекс тихо зітхнув. — А де Інна?

— Здається в саду.

— Накривайте стіл у вітальні, — Алекс оминув економку і рушив до бокових дверей коридору, що вели на територію за маєтком. — Дякую, Марино.

Сад знаходився за будинком і був улюбленим місцем Алекса для відпочинку у тиші. Фруктові дерева росли тут групами, а між ними розташовувалися окремі острівці з кущами троянд та яскравими клумбами. Алекс оминув басейн та дерев’яну альтанку неподалік від нього і вийшов на охайну вузьку доріжку, по обидва боки якої росли високі зелені кущі. У саду повітря здавалося ще свіжішим. Алекс йшов вперед, насолоджуючись приємною прохолодою похмурого літнього вечора. А потім повернув голову і побачив на одній з доріжок Інну. Дівчина стояла до Алекса спиною і тримала в правій руці пензлик, зосередивши увагу на пишному кущі темно-червоних троянд. Перед нею стояв невеликий мольберт і компактний столик з баночками різнокольорових фарб.

Алекс зупинився, здивований побаченим. Інна не помічала його, бо була повністю зосереджена на своєму занятті. Погляд Алекса пробігся стрункими дівочими ніжками, обтягнутими блакитними джинсами, затримався на спокусливих сідницях і рушив вище. Інна була у легкій в’язаній кофтинці білого кольору, яка кокетливо сповзла убік, оголивши тендітне дівоче плече. Довге каштанове волосся Інни було зібране на потилиці заколкою, відкриваючи шию. Алекс упіймав себе на тому, що милується нареченою. Інна здавалася йому схожою на квітку. Тендітну і дуже ніжну. Він безшумно підійшов до дівчини ззаду і побачив малюнок. Троянди після дощу. Намальовані квіти виглядали дуже гарними. Але Інна прискіпливо розглядала їх, схиливши голову набік.

— А я думав, що ти не любиш троянди, — тихо промовив Алекс.

Інна підскочила на місці та різко розвернулася до нього, мало не зачепивши мольберт. Алекс запізніло усвідомив, що налякав її, але не стримав посмішку. Сполохана Інна виглядала неймовірно милою та кумедною.

— Так і інфаркт можна отримати! — Інна з докором зиркнула на Алекса, перевівши подих. — Чому підкрадаєшся?

— Вибач, не хотів налякати, — Алекс підійшов ближче. — Чому не хризантеми?

— Не знайшла у твоєму саду хризантем.

— Гарно вийшло. Не знав, що ти любиш малювати.

— Це допомагає заспокоїти думки, — Інна знову розвернулася до мольберта і тихо зітхнула. — Чогось не вистачає. Не можу зрозуміти чого саме.

— А я знаю, — Алекс підійшов до неї впритул, підняв праву руку та огорнув долонею тендітні дівочі пальчики, які тримали пензлик. — Холодні… Змерзла?

— Н-ні, — дихання Інни помітно прискорилося, але вона не забрала руку.

— Не розумно, Інно. Захворіти хочеш? — Алекс випустив її руку, стягнув з себе піджак і обережно накинув його на тендітні плечі дівчини. — Так тепліше?

— Так, — голос Інни став зовсім тихим. — Дякую.

Загорнувши дівчину у піджак, Алекс затримав руки на її плечах. Мозок неначе вимкнувся, передавши всю владу бажанням. Дивним і дуже чуттєвим. Алекс не розумів, що з ним коїться. Але обережно притиснув дівчину спиною до себе та нахилився до її шиї, вдихаючи знайомий ніжний аромат квіткових парфумів. Руки самі ковзнули вниз, трепетно огорнули тендітну дівочу талію. Дихання Інни стало ще швидшим, але вона не відсторонилася. Алекс не стримався і обережно провів кінчиком носа по її щоці. Шкіра Інни здавалася ніжнішою за пелюстку троянди. Алекс відчував, що остаточно втрачає голову.

— Домалюємо твою картину разом? — тихо запитав він.