Глава 8. Фіктивне щастя

Минув місяць

Повернувшись у свій кабінет після візиту на виробництво, Інна підійшла до сумочки і витягнула недопиту пляшечку води. Перші дні липня принесли у Київ пекельну спеку. Інна зробила кілька ковтків з пляшечки та перевела погляд на великий букет троянд, який стояв на тумбочці. Сьогодні білі з рожевою каймою. Інна фиркнула, викидаючи порожню пляшку у смітник. Вона не любила троянди, але Алекс завжди надсилав саме їх. Бо дівчині мільйонера не годиться дарувати хризантеми. Та й де їх взяти влітку?

Інна підійшла до квітів, торкаючись ніжних пелюстків кінчиками пальців. За місяць фіктивних стосунків з Алексом вона вже звикла до його холодної манери спілкування і теж поводилася стримано. Вони дотримувалися графіка побачень, які нагадували Інні ділові зустрічі. Алекс викликав дивний трепет серця в грудях, який не пояснювався логікою. Проте жодного контакту на емоційному рівні не відбувалося. Інні дуже хотілося тепла. Хоча б дружнього. Хотілося повернути того Алекса, який втішав її в кабінеті та тримав за руки, коли вона приїхала подякувати за допомогу. Але розум підказував, що теперішній Алекс швидше за все справжній. Від цієї думки Інні ставало сумно. Тишу кабінету порушив стук у двері, а вже за мить вони відчинилися і на порозі з’явився Анатолій.

— Інно, не зайнята? — чоловік зайшов у кабінет, кинувши роздратований погляд на букет. — Милуєшся новою клумбою від Алекса?

— Він бавить мене квітами, — Інна зустріла погляд Анатолія, розгладивши долонями пряму спідницю своєї легкої блакитної сукні. — Чому зайшли?

— Поговорити, — Анатолій зробив паузу. — У тебе серйозно з Бриком?

— Схоже, що так.

— Таки хочеш приєднати фірму до його компанії? — Анатолій засунув руки в кишені своїх світло-сірих штанів. — Якщо зробиш це, то керувати буде він.

— Якщо прописати в угоді всі деталі, то керувати буду я, — заперечила Інна. — Головним босом дійсно буде Алекс, але…

— Цікаво, — перебив її Анатолій. — Ви вже й угоду обговорили? 

— Ми розмовляли про це, — Інна кивнула, наказавши собі бути обережнішою у словах. — Алекс не забере фірму. Ми будемо автономним підрозділом.

— А твій батько хотів би, щоб ми були автономним підрозділом?

— Це краще, ніж збанкрутувати, — згадка про батька боляче вколола Інну, змусивши опустити очі. — Минулого тижня у нас зламалося обладнання з нарізки металу. Якби не допомога Алекса, ми б не змогли оплатити ремонт.

— Алекс досвідчений бізнесмен, Інно. Він ніколи нічого не робить просто так, всюди шукає вигоду. Небезпечно думати, що ти можеш бути з ним на рівних. Він може закрутити тобі голову і забрати все. Подумай над цим. Доки не пізно.

Кинувши на дівчину ще один важкий погляд, Анатолій вийшов з кабінету. Але його слова неначе зависли у повітрі, змушуючи Інну вкотре засумніватися у правильності свого рішення. На столі озвався дзвоном телефон. Інна підхопила гаджет, втомлено зітхнула і прийняла виклик.

— Привіт, — голос Алекса у динаміку звучав так само холодно як і завжди. — Повечеряємо сьогодні?

— Сьогодні ж п’ятниця, — здивувалася Інна. — За графіком немає побачення.

— Знаю, але треба зустрітись. Ти зайнята?

— Ні. Якщо треба, давай зустрінемось. Тільки я машину в автосервіс відігнала.

— Я приїду по тебе о шостій. До зустрічі.

Робочі справи поглинули решту дня. О шостій Інна рушила на вулицю. Чорна машина Алекса вже чекала біля входу. Сам Алекс стояв поруч з автівкою, переглядаючи щось на екрані телефону. Сьогодні він був без піджака та краватки. Темні штани та білосніжна сорочка з розстебнутими двома ґудзиками біля шиї дуже пасували Алексу. Інна тихо перевела подих. Як холодний та впертий Алекс Брик примудряється бути таким сексуальним? Інна рушила до нього, намагаючись вгамувати серце, яке вже неслухняно тріпотіло в грудях. Алекс підняв очі та сховав телефон. А потім обережно огорнув руками талію дівчини та невагомо торкнувся губами її губ. Поцілунок вийшов досить холодним, але незрозумілим чином пустив тілом Інни хвилю теплих мурах.

— Для Анатолія, — прошепотів Алекс, на мить затримавшись біля обличчя дівчини. — Раптом спостерігає? 

— Він дійсно ще в офісі, — Інну добряче зачепило це уточнення, але вона намагалася не подавати виду. — Чому ти вирішив зустрітися?

— Є розмова, — Алекс за руку підвів дівчину до своєї машини, допоміг їй сісти на переднє пасажирське сидіння і повернувся за кермо, завівши двигун. — Я тобі квіти надсилав. Отримала?

— Так. Залишила їх у кабінеті.

— А чому з собою не забрала? — Алекс виїхав на дорогу, швидко віддаляючись від офісу. — Вони ж зів’януть за вихідні.

— Байдуже, — знизала плечима Інна. — Однаково я не люблю троянди.

Алекс нічого не відповів, але роздратовано засопів, міцно стиснувши пальцями кермо. Інну потішила така реакція. Дівчина перевела погляд на дорогу, не маючи наміру ще щось казати. Якщо Алексу подобається холодна манера спілкування, нехай буде так. 

До ресторану їхали мовчки. Припаркувавшись біля закладу, Алекс допоміг Інні вийти з машини. Вони разом зайшли в ресторан і зайняли вільний столик. Зала купалася в напівтемряві, яку розсіювало лише м’яке сяйво декоративних ламп на столиках. Холодний погляд Алекса повністю вбивав апетит, тому Інна попросила собі лише салат. Замовлення чекали мовчки. Коли офіціант виніс страви і пішов, Алекс зустрів погляд дівчини і спокійно промовив: