Глава 7. Візит минулого

Вимкнувши комп’ютер, Інна підвелася з-за столу. Попри напружений робочий день настрій був гарним, а в голові крутилися спогади про Алекса, які викликали на губах посмішку. Це було дивно. Неправильно і навіть нерозумно. Але Інна постійно згадувала ніжний поцілунок Алекса і нічого не могла з собою вдіяти. А сьогодні не стрималася і навіть поїхала до нього в офіс. Хотілося ще раз подякувати за допомогу. Але набагато сильнішим було бажання знову побачити Алекса, відчути на собі його погляд, почути його голос. Поруч з цим чоловіком Інна почувалася впевненішою у собі. І не сумнівалася, що Алекс навчить її керувати бізнесом батька.

Покинувши офісну будівлю, Інна вийшла на вулицю. Весняний вечір був дуже приємним. Проте гарний настрій миттєво розтанув у теплому повітрі, коли дівчина побачила біля своєї білої машини знайому сіру автівку. Поруч з нею стояв високий темноволосий чоловік у сірому діловому костюмі.

— Привіт, — на симпатичному гладко поголеному обличчі чоловіка з’явилася легка посмішка і він витягнув з-за спини пишний букет квітів.

Інна проігнорувала це вітання. Просто витягнула з сумки ключі та рушила до своєї машини. Чоловік перестав посміхатися. Але підійшов ближче, перегородивши їй шлях до автівки.

— Інно, давай поговоримо.

— Про що? — серце неприємно стиснулося в грудях, але Інна зустріла погляд чоловіка. — Навіщо ти тут, Максе?

— Приїхав до тебе, — карі очі Макса сповнились заманливого тепла. — Скучив.

— Нас більше нічого не пов’язує. Дай пройти.

— Інно, — Макс втомлено зітхнув. — Може годі вже дутися?

— Дутися?! Кумедно ж ти підбираєш слова!

— Визнаю, я зробив помилку. Але усвідомив її і більше не повторю.

— Я теж. Між нами більше нічого не буде.

— Не вірю, — Макс скоротив відстань між ними до одного кроку, продовжуючи наполегливо вдивлятися в очі дівчини. — Ти теж скучила. Просто не визнаєш.

— Не бачу сенсу продовжувати цю розмову.

— Ти ж досі кохаєш мене, — Макс підійшов ще ближче та повільно огорнув руку Інни своєю, не відпускаючи її погляду. — Ми можемо почати все спочатку.

— Неможливо почати все спочатку, бо ти…

Договорити Інна не встигла. Макс різко смикнув її за руку, підтягуючи до себе. А потім нахилився вперед і накрив губи дівчини впевненим поцілунком. Колись Інні дуже подобалась ця впевненість. Але тепер поцілунок Макса здавався чужим і навіть огидним. У пам’яті яскраво спалахнули неприємні спогади, які свого часу завдали серцю чимало болю. Інна різко відсторонилася від Макса, замахнулася і вліпила йому смачного ляпаса. Макс не видав жодного звуку. Але його карі очі вмить втратили все тепло і спалахнули роздратуванням.

— Не смій торкатися мене, — процідила Інна. — Ніколи.

Оминувши Макса, дівчина рушила до своєї автівки. Хотілося просто піти. Розблокувавши дверцята, Інна відчинила їх, збираючись сідати за кермо.

— Мені просто бракувало твоєї уваги, — пролунав позаду скрипучий чоловічий голос. — Це головна причина, Інно.

— Уваги?! — дівчина різко озирнулася, почувши ці слова. — Серйозно?! Я батька втратила, Максе! А тобі бракувало… уваги?! Котися до дідька!

— Вирішила змінити мене на жирнішу рибку? — на обличчі Макса з’явилася зухвала посмішка. — Брик більш вигідна партія, еге ж? Він і на виробництво приїде, і грошей на обладнання дасть.

— Вже зібрав інформацію?

— Хоч я вже й не працюю тут, а знайомі залишилися. То ти тепер дівчина головного мільйонера міста?

— От чому ти приїхав, — усміхнулася Інна. — Так, я зустрічаюся з Алексом Бриком. І впевнена, що він навчить мене керувати бізнесом.

— А якби вийшла за мене, могла б керувати своїм бізнесом вже зараз.

— Вийти за тебе? Після твого огидного вчинку? — Інна фиркнула, сідаючи за кермо своєї машини. — Та краще вдавитися. Не наближайся до мене, Максе.

Захлопнувши дверцята, Інна завела двигун і виїхала з парковки. Вона всім тілом відчувала колючий погляд Макса, гострий і дуже неприємний. Проте впевнено натиснула на педаль газу, віддаляючись від будівлі офісу. Макс залишився позаду, але важкий осад на серці не зникав. Інна тихо перевела подих. І чому минуле не бажає залишатися в минулому?

Здолавши кілька жвавих вулиць, Інна зупинила машину на перехресті. В сумочці озвався дзвоном телефон. Інна витягнула гаджет і прийняла виклик.

— Привіт, Софі.

— Привіт, — пролунав у динаміку дівочий голос. — Не хочеш повечеряти?

— Давай, — світлофор вже загорівся зеленим і Інна рушила з місця, тримаючи телефон однією рукою. — Де зустрінемось?

— Пропоную наш улюблений ресторан. Я обід пропустила, страшенно голодна.

Завершивши розмову, Інна відклала телефон і зосередилась на дорозі. Проводити вечір на самоті не хотілося. А з Софією точно не буде часу сумувати.

У вечірніх заторах дорога до ресторану зайняла чимало часу. Припаркувавшись біля закладу, Інна вийшла з машини та рушила до входу. Софія вже чекала за столиком, переглядаючи меню. Інна підійшла до подруги та чмокнула її в щоку.