Глава 6. Дивні відчуття

Закривши тонку теку з паперами, Алекс відкинувся на спинку свого зручного крісла і перевів погляд за вікно. День був погожим і викликав бажання покинути кабінет та вирушити на прогулянку. Наприкінці травня у столицю нарешті завітало довгоочікуване тепло, а жваві вулиці загорнулися в яскраве сяйво сонячних променів. На столі озвався дзвоном мобільний телефон. Підхопивши гаджет, Алекс поглянув на екран і прийняв виклик, переходячи на англійську.

— Привіт, Майкле!

— Привіт, пане наречений, — пролунав у динаміку веселий чоловічий голос. — Ну що, вже готуєшся до весілля?

— Ти зателефонував, щоб запитати лише про це?

— Ні, — Майкл тихо засміявся. — Я тут накидав текст угоди. Вже відправив тобі на пошту. Віддай своїй Інні, нехай прочитає. І можемо приєднувати її до нас.

— Спочатку я мушу з нею одружитися.

— Я пам’ятаю. І коли ж станеться ця знаменна подія?

— Тиждень тому я оголосив Анатолію, що Інна моя дівчина. Думаю нам з нею треба позустрічатися хоча б пару місяців. Ніхто не одружується одразу.

— Розумно. Складеш графік побачень і впишеш його у свій робочий розклад?

— Дуже смішно, — фиркнув Алекс. — Я б на твоєму місці радів, що ми обігнали німців.

— Я радію, брате! І за німців, і за тебе з Інною, — Майкл знову засміявся, але вже за мить став серйозним. — Батькам що скажеш?

— Шлюб для них святе. Але брехати не хочу, тому скажу правду. Думаю вони зрозуміють.

— Досі не вірю, що ти погодився на таку авантюру, — Майкл на мить замовк. — Алексе, ти тільки той… Не закохайся випадково.

— Бачу ти сьогодні в ударі, — хмикнув Алекс. — Жартівник.

— Які жарти? Я серйозно. От взяти мене. Побачив Еліс і наче спалах в голові. А тепер я з сином та красунею дружиною, від якої не можу відвести погляд навіть через п’ять років спільного життя.

— У тебе з Еліс був спалах. А у мене з Інною ділова угода. Це різні речі.

— Поруч з гарненькою дівчиною важко думати лише про угоду, брате, — Майкл зітхнув. — Ну добре, не буду тобі заважати. На зв’язку.

Алекс відклав телефон, підвівся з-за столу і підійшов до вікна. З думками вже цілий тиждень коїлося щось дивне. Алекс не бачив Інну з того самого дня, коли приїхав до неї на виробництво. Проте наказав своїй бухгалтерії перевести на рахунок «Іннавент» гроші на ремонт преса та оплату постачальнику. Суми були сміховинними. Але Алекс добре пам’ятав глибокий відчай в сірих очах Інни, коли випадково застав її в кабінеті. У той момент вона була схожою на розгублену дівчинку, якій дали в руки занадто складну іграшку. Алекс завжди вважав себе стриманою людиною. Але в той момент не стримався і обійняв Інну. Відчув непереборне бажання заспокоїти її, підтримати. Зробити так, щоб очі дівчини знову заблищали впевненою рішучістю.

Побувавши на виробництві, Алекс зрозумів, що Інна не дарма хвилюється за стан справ у своїй фірмі. До особистого бажання обігнати німців додалося прагнення допомогти. А ще з’явилася тривожна підозра, що весь цей набір халеп з обладнанням наздогнав фірму «Іннавент» не випадково. Алексу захотілося розібратися, знайти причину. А потім він знову обійняв Інну та остаточно втратив контроль над собою.

Алекс не збирався цілувати дівчину. Проте чомусь не втримався та поцілував. І зовсім не для Анатолія, який спостерігав за ними. Це було особисте бажання, продиктоване емоціями. Алекс не звик давати волю емоціям і не міг зрозуміти, що з ним коїться. Але досі пам’ятав ніжний смак того поцілунку і думав про нього набагато частіше, ніж про угоду. Все це було дивно і зовсім не вписувалося в плани. У двері постукали. Алекс відвернувся від вікна і побачив Аллу, яка зайшла в кабінет.

— Олексію Михайловичу, — блакитні очі секретарки світилися невдоволенням. — До вас Інна Думич. Без запису, тож якщо ви зайняті…

— Запроси, — Алекс обійшов свій стіл, відчуваючи в грудях дивне хвилювання.

Обличчя Алли стало зовсім кислим, але вона кивнула і вислизнула з кабінету. А вже за мить двері знову відчинилися і на порозі з’явилася Інна в бежевій сукні, яка застібалася на ґудзики по всій довжині. Алекс упіймав себе на тому, що посміхається. Поява Інни розбудила в грудях дивне тепло, якому не було пояснення. Каштанове волосся дівчини сьогодні було зібране у високий хвіст. Але кілька передніх пасм все ж таки вибилися з цієї зачіски і гарно обрамляли тендітне дівоче обличчя, яке сьогодні чомусь здавалося особливо гарним.

— Привіт, — Інна з посмішкою зачинила двері та зробила кілька кроків вперед, зупинившись в центрі кабінету.

— Привіт, — Алекс підійшов до неї. — Я не чекав тебе. Щось сталося?

— Ні, — щоки Інни вкрилися легким рум’янцем. — Просто була неподалік. Вирішила заїхати та… ще раз подякувати тобі за оплату рахунків. 

— То дрібниці. Але мені приємно, що ти заїхала, — Алекс скоротив відстань між ними до одного кроку та повільно огорнув руки дівчини долонями, не відпускаючи її погляду. — Вип’ємо кави? 

— Ні, я на хвилинку, — рум’янець на щоках Інни став яскравішим, але вона не відвела очей і несміливо обвила руки Алекса пальчиками. — Не хочу відривати тебе від справ. 

— Прес вже відремонтували?