Покинувши салон автомобіля, Інна загорнулася в кремовий кардиган, під яким ховалася ніжно-рожева офісна сукня. Цього року весна видалася холодною і навіть у середині травня не спішила тішити теплом. Але Інна вже перейшла на літній гардероб, який складався переважно зі світлих речей. Хотілося бути яскравою, залишаючись елегантною в рамках ділового образу. Зробивши глибокий вдих, Інна поглянула на високу будівлю офісного центру, яка підпирала собою похмуре небо. Без сонця скляні вікна споруди здавалися сірими. Інна відкинула з плеча пасмо свого довгого каштанового волосся і рушила вперед. Але встигла зробити лише два кроки, бо в сумці озвався дзвоном телефон. Дівчина зупинилася і витягнула гаджет, приймаючи виклик.
— Привіт, Софі.
— Привіт, — пролунав у динаміку бадьорий дівочий голос. — Ну що?
— Вже під офісом, — Інна знову поглянула на будівлю.
— Маєш план?
— Мій план передбачав, що Алекс Брик погодиться зустрітися, — хмикнула Інна. — Не спрацювало, тож буду імпровізувати.
— Обожнюю імпровізації! — вигукнула Софія. — Давай, подруго! Покажи цьому американцю на що здатні українські дівчата.
— Алекс лише наполовину американець, ти ж знаєш. Батько у нього з України, — Інна зітхнула. — Ох, Софі! У мене навіть колінки тремтять. Він же відмовить.
— Навіть не думай відступати. Вмикай ту Інну, яку я так люблю.
— Побажаєш удачі?
— Удачі, подруго, — голос Софії став серйозним. — У тебе все вийде.
Сховавши телефон, Інна впевнено рушила до входу. Відступати не можна, треба діяти. Батько вчив не здаватися навіть у найважчих ситуаціях. Згадка про найріднішу людину викликала в грудях Інни гіркий щем, але додала рішучості. Що б сказав Володимир своїй доньці зараз? Похвалив би за винахідливість? Чи насварив би за божевільну ідею? І чому так важко звикнути до того, що більше не можна спитати у батька поради?
Опинившись в будівлі, Інна привіталася з симпатичною дівчиною на рецепції та пояснила, що шукає приймальню Алекса Брика. Адміністраторка підказала маршрут. Інна піднялася ліфтом на дванадцятий поверх і здолала просторий коридор. Зупинившись біля потрібних дверей, вона постукала і зайшла у квадратну приймальню. За столом секретаря сиділа симпатична світловолоса дівчина років двадцяти п’яти. Біла блузка на ґудзиках гарно підкреслювала її круглі груди, створюючи класичний контраст з чорними штанами.
— Вітаю, — посміхнулася секретарка. — Мене звати Алла. Чим можу допомогти?
— Добрий день, — Інна підійшла до її столу, кинувши швидкий погляд на зачинені двері кабінету ліворуч. — Я надсилала вашому босу ділову пропозицію. І хочу обговорити її деталі.
— Пропозицію? — Алла перемістила погляд на монітор. — Ваше прізвище?
— Думич Інна Володимирівна.
— Хвилинку, — Алла кілька разів клацнула мишкою і знову перевела погляд на Інну. — Олексій Михайлович розглянув вашу пропозицію і...
— Який Олексій Михайлович? — перебила її Інна. — Хіба він не Алекс?
— Для близьких Алекс, — в блакитних очах Алли з’явився хитрий вогник, а Інна мимоволі подумала, що її стосунки з босом точно не обмежуються лише роботою. — А для всіх інших він Олексій Михайлович. Український варіант імені.
— Як все складно.
— Стосовно пропозиції… За дорученням Олексія Михайловича я надіслала вам відповідь електронною поштою. Ви не отримали?
— Отримала, — хмикнула Інна. — Дякуємо, але нам не цікаво. Чому ваш Алекс… Михайлович, щоб його, навіть не забажав зустрітися зі мною?!
— У Олексія Михайловича дуже щільний графік, — Алла стала серйозною.
— Він у себе? — Інна кивнула на двері. — Скажіть йому, що я хочу поговорити.
— Це неможливо, — впевнено похитала головою Алла. — У Олексія Михайловича весь день розписаний. І він зайнятий зараз.
— Пару хвилин знайде. Скажіть йому про мій візит.
— Краще давайте запишу вас на прийом, — Алла дипломатично посміхнулася, підсовуючись ближче до клавіатури. — Може наступного тижня? Підходить?
Інна зрозуміла, що так нічого не вийде і зітхнула. Не можна чекати тиждень, треба діяти зараз. План склався в голові миттєво. Кинувши на Аллу хитрий погляд, Інна швидко підійшла до дверей кабінету і рішуче смикнула їх на себе.
— Куди?! — розгублено пискнула секретарка. — Не мож…
Інна не дослухала. Влетівши в кабінет, вона поспіхом зачинила за собою двері. А потім побачила під дверною ручкою маленьку защіпку замка і впевнено повернула її, замикаючись зсередини. Тепер Алла сюди точно не зайде, а вона нарешті зможе поговорити з… Інна відвернулася від дверей та спрямувала погляд на масивний темно-коричневий стіл, який стояв під протилежною стіною кабінету. І нарешті побачила того, до кого прийшла.
У свої тридцять п’ять років Алекс Брик був найвідомішим багатієм столиці. Інна бачила його фотографії і ретельно вивчила про нього всю інформацію, яку знайшла в мережі. Але реальність виявилася трохи іншою і це збентежило. Бо в реальності Алекс виглядав набагато привабливішим та впевненішим у собі. Він переглядав якісь папери за своїм столом, проте одразу підняв голову і поглянув на Інну. Коротке русяве волосся Алекса було трохи зачесане назад. А чорний діловий костюм і білосніжна сорочка з темною краваткою надавали чоловіку стильного та водночас елегантного вигляду. На зосередженому обличчі Алекса, прикрашеному короткою бородою не смикнувся жоден м’яз. А його темно-сірі очі здавалися непроникним бар’єром і спокійно вивчали Інну, яка нерішуче завмерла біля дверей. Дівчина тихо перевела подих. Як переконати цього владного і впевненого у собі чоловіка погодитись на її умови?