Розділ перший

Левіафан, що знаходився за п'ять метрів над землею, щільно притискав моє тендітне тільце до себе як найцінніший трофей. Він не приховував свого зухвалого погляду, дивлячись на Каріма зверху вниз.

Колись ми троє були друзями, але зараз я, як ніколи, розумію, що цей був час настільки далекий, а обставини привели нас саме до такого фіналу.

– Відпусти її, Леві. Це лише між нами з тобою.

– Між нами? Я перший закохався в неї, а ти вкрав її в мене, як, втім, і все, що в мене було.

Зараз краще не провокувати нікого з них, інакше смерті не уникнути… А чи можливо те, щоб усі залишилися живими? Я не хочу, щоб Левіафан умирав, але за Каріма я переживаю більше.

– Тоді давай розберемося, як і належить королю демонів та герою. Один бій.

– Не на життя, а на смерть? Минулого разу в тебе не вистачило сміливості вбити мене. Думаєш, що цього разу вистачить?

– Цього разу я не маю іншого вибору.

– Звичайно, вічно ж ти в нас жертва, а я такий жахливий та невдячний.

– Ти сам обрав цей шлях.

– Сам?... Гаразд, пропоную провести наш останній бій. Нехай виживе найсильніший.

Тоді мене зараз відпустять, і я зможу хоч щось зробити?

— Аріадна, люба, а ти поки залишся тут.

Левіафан ласкаво поправив мій локон і зістрибнув з демонічної тварюки, на якій він і пересувався. Якби моя сім'я не продала б мене йому в обмін на свої життя, Карім був би вільнішим у діях і не переживав би ще й за мою безпеку.

– Ти готовий?

– Ти думаєш, що зможеш убити мене своєю залізякою? Невже забув, що я опанував заборонену магію і тим самим став невразливим.

– Ні. Але я хоч спробую зробити це святим мечем.

– Ти наївніший, ніж я думав. Ну що ж, спробуй. Після того, як тебе не стане, Аріадна точно буде лише моєю.

Не просто так мене ще в підліткові роки почала насторожувати його поведінка, особливо зацикленість на мені. І начебто всіма силами намагалася відгородитися від прийомного сина сім'ї Аркан, але він у кожному моєму слові чув надію на взаємність.

Гаразд, зараз не час думати про те, що вже сталося. Насамперед потрібно знайти спосіб втекти звідси і допомогти Каріму знешкодити Левіафана.

Перша спроба злізти з чудовиська і піддатися силі тяжіння увінчалася провалом – монстр загарчав і я не ризикнула продовжити. На жаль, я володію лише захисною магією, яка в даному випадку мені не допоможе. Але й просто чекати на момент, коли Карім мене звільнить, я не хочу. Мені вистачило того часу, коли довелося грати слухняну дівчинку.

Неочікувано демонічний звір піді мною просто розчинився у повітрі, і я почала падати. Саме тоді я й побачила, що обидва чоловіки проткнули один одного мечами. Вони дивилися один на одного, а ще через кілька хвилин просто впали додолу.

Враховуючи висоту, з якої я падала, чекати м'якої посадки не варто, але все одно біль був нестерпним. Останньою моєю думкою було те, що якщо ми з Карімом зустрінемося в іншому житті, то я не дозволю йому більше жертвувати собою заради інших. Він був змушений битися зі своїм другом тільки через те, що люди привели Левіафана до того, що він став королем демонів.

Розплющивши очі, я ще деякий час намагалася прийти до тями. З того моменту минуло близько тисячі років, Аріадни вже давно немає серед живих, але спогади з часу досі мучать мене в кошмарах. А може, це й не спогади? Може просто давно настав час мені записатися до психолога…

Дзвін будильника на телефоні остаточно повернув мене в реальність і дав зрозуміти, що мені вже час вставати. На жаль, Академія Аркан не чекатиме лише одну мене.

Дякую світу, що звичайних людей набагато більше, ніж магів. Завдяки цьому було створено безліч корисних речей на кшталт того ж телефону чи машин. Маги в основному розвиваються у своїй сфері і не часто вигадують щось нове та корисне.

Люди настільки винахідливі, що навіть створили зброю, яка хоч і трохи, але може затримати демонів до прибуття магів. Навіть цікаво, чому до магів виявляють більше поваги.

– Молодша пані, ви встали? – постукала в мої двері Ізабелла.

– Вже встаю.

Спустивши ноги, я оглянула свою кімнату. Начебто я вже двадцять років дивлюся вранці на це приміщення, але досі не почуваюся тут комфортно.

Натиснувши кнопку блокування, я ввімкнула головний екран на телефоні. Вже сьома ранку. До лінійки залишилося дві години.

Поспішивши одягнутися, дістала свою форму – сріблясте плаття з бежевими візерунками та блакитним бантом під ребрами. Рукави були довгими, а довжина спідниці була трохи вище колін. Як не дивно, воно мені личило і не виглядало дивно в поєднанні з блондинистим волоссям і сірими очима, що віддавали фіолетовим. Можливо, справа в трохи засмаглій шкірі.

І ось чим я взагалі можу бути схожою на Аріадну? Повна протилежність брюнетці з білою шкірою. Та навіть її зріст був сантиметрів на десять менший за мій!

Клацнувши пальцями, я закликала не великий вогник наче на доказ ще однієї нашої відміності. Аріадна мала цілительську магію, а мені була підвладна елементарна. Нехай гідро-, тера- і аеромагія дається мені важко, але віртуознішого майстра вогняної магії настільки юного віку знайти практично не реально.

Оглянувши себе у відображенні, я спробувала знайти ще одну різницю між нами, але будильник знову нагадав мені про час. Цокнувши язиком, розвернулася до дзеркала спиною, взяла телефон і вийшла зі своєї кімнати.

У їдальні вже сиділи дідусь та мама. Вони навіть не підняли погляду, а мовчки продовжували займатися своїми справами: вдовствуюча пані Аркан орудувала столовими приладами, розрізаючи овочі в салаті як колись вбивць мого батька, а дідусь читав сьогоднішню газету.

Варто мені було сісти за свій стілець, як голова роду відірвався від свого заняття і з усією серйозністю глянув мені в очі.