3.2

Я намагалася більше не розмовляти з чоловіком та уникала його. Особливо почала пропускати сніданки. Кожного ранку я прокидалася від несподіваної нудоти та головного болю. Я не розуміла що зі мною. Звичайно, я не була вагітна! В цьому я була впевнена. Якщо тільки в цьому світі не вагітніють в якийсь інший спосіб!

Не думала я, що Рейвена так зачепить моя відсутність декілька днів за сніданком. Я сиділа на балконі, в легкому халаті, та дихала свіжим ранковим повітрям. Зазвичай нудота проходила через кілька годин.

Рейвен увійшов до моєї кімнати… як завжди: без стуку, без запрошення. Зразу побачивши мене на балконі, попрямував до мене. Мене занудило сильніше, мабуть, через хвилювання.

— Що з тобою, Діано? — чоловік став напроти мене, спершись рукою на поручень.

Стежачи за білкою, яка перестрибувала з одної гілки на іншу, спускаючись з дерева, я відповіла:

— Я погано себе почуваю.

— Тебе знову нудить?

Я закрила очі та повільно видихнула.

— Це вас не стосується…

— Я – твій чоловік, Діано! — підвищив голос Рейвен, невідривно дивлячись на мене.

— Я – не вагітна! — таким же тоном відповіла, також втупивши в нього свій упертий погляд.

Рейвен відвів погляд, мабуть, стежачи за тією самою білкою. Я очікувала від нього новий вир люті, але він продовжив спокійно:

— Тебе обстежить лікар.

Я іронічно посміхнулась. Ну що ж… нехай обстежить. Може після цього почне довіряти мені?

Через годину до нас завітав лікар. Рейвен відмовився виходити з моєї кімнати під час огляду. А я навіть не знала, як у цьому світі лікарі визначають вагітність. Але все виявилося дуже просто. Магія.

Я лежала на своєму ліжку, поки лікар сканував мій живіт. І невідривно дивилася на чоловіка, навіть не приховуючи зневаги.

— Так, так, — прибравши руку з мене, об’явив лікар, встаючи. — Це не вагітність, — я лише ширше посміхнулася своєму «чоловікові». Він так кумедно нахмурився, що я майже не розсміялася вголос. Невже настільки був впевнений, що я йому зраджую та ще й вагітна від Лоріана?

— Тоді що з нею, лікарю? — і я вперше почула в його голосі небайдужість.

— Не можу точно сказати, але ваша дружина не вагітна – це точно. Інших проблем зі здоров’ям я також не виявив. Можу припустити, що за вечерею було вжито щось новеньке, що погано впливає на шлунок.

— Кожного вечора? — перепитав Рейвен.

— Я не можу знайти причин, Ваша світлість. Також це може бути наслідком хвилювань та стресу. Якщо ваша дружина не вживає ніяких ліків, які б могли викликати побічні дії… — чоловік розвів руки, — то, мабуть, це дійсно стрес.

Лікар пішов, я встала зі свого ліжка, підійшла до дзеркала та почала приводити себе до ладу.

Рейвен тихо підійшов до мене, став позаду та вдивився в моє відображення.

— Пробач…

— За що саме? — уточнила я, вперше побачивши на його обличчі каяття.

Він не відвів погляд, і це ще більше мене здивувало. Він торкнувся мого волосся, але одразу прибрав руку. Руку в шкіряній рукавиці.

— За те, що повернувся.

*****

— Мені потрібна кімната, — простягаючи гроші товстунові, я обвів заклад пильним поглядом. Повсюди бруд, всюди крики та лайка п'яних, і якісь напівголі дівчата-офіціантки обслуговують гостей таверни. Я перевів погляд на господаря цього закладу з нетерпінням чекаючи, коли він мені передасть ключі.

— Вечерю? — неквапливо спитав він, старанно мене розглядаючи.

— Ні, дякую.

Товстун нахилився за ключами, а потім поклав їх на стійку переді мною.

— Ти знаєш, де поблизу є лікар? — запитав я.

— Найкращі ліки для чоловіка — це гарячі обійми жінки, — посміхнувся беззубою посмішкою господар борделю.

— Мені не потрібна повія. Мені потрібний лікар. То ти знаєш чи ні? —  нетерпляче перепитав я.

Чоловік похитав головою. Я взяв ключі та піднявся на другий поверх. Швидко знайшов свою кімнату. Я й не чекав від цього закладу якоїсь чистоти. Але кімната не викликала огиди. Чисте ліжко, стіл та стілець, навіть вікна вимиті. Невелика ванна кімната. Мені більше нічого не треба було.

Я вимкнув світло і стомлено сів на дерев'яне, жорстке ліжко. Боги, як же я втомився! Дивно, але… перебуваючи тут лише кілька хвилин, мені здалося, що кращого місця на світі немає! Тиша, спокій. І я сам.

Пролунав неприємний скрипучий звук і двері прочинилися. На порозі стояла дівчина у напівпрозорій сукні.

— Я не викликав, — жорстко крикнув я, але дівчина увійшла і зачинила за собою двері. — Мені не потрібна повія. Іди негайно.

— Ви шукали лікаря, — від її голосу я на мить навіть дихання затримав. Давно не чув такого ніжного, спокійного голосу.

Але я скептично подивився на дівчину.

— Так, лікаря, а не… Я не потребую твоїх послуг.