Розділ 5.

Рано вранці мене розбудив оглушливий стукіт у двері, і незабаром до кімнати увірвався мій «чоловік». Я ледве могла роздивитися його. Яскраве сонячне світло різало очі, в голові чомусь шуміло так, що хотілося побитися об стінку. Я натягла ковдру до підборіддя і подивилася на розлюченого чоловіка. Що йому на цей раз не так? Моє майбутнє визначив?

— У будинку пожежа? — порушила я тривале мовчання, поки Рейвен, мабуть, збирався з думками ... чи словами. Бо роздивлявся він мене довго. Чи забув за чим прийшов? Але мені стало якось ніяково під його пильним поглядом.

Попри безцеремонну появу в моїх покоях, голос його був холодним, жорстоким, але спокійним.

— Вирішила, пограти зі мною чи вважаєш, що тобі все зійде з рук? Де папери, Діано? Я і без них можу тебе відправити до в'язниці!

Ой як же болить голова! Це він учора, між іншим, наливку пив, а не я!

— Які папери?

— Ті, що лежали в моєму кабінеті, у столі, у нижній шухляді! – дякую, що хоч не кричить на весь будинок, а на його цю… холодність уже начхати. Я схопилася за голову і сіла в ліжку зручніше. Начхати, що ковдра злегка оголила груди… такий невдалий виріз на цій тонкій нічній сорочці!

— Я без уявлення де ваші папери. До вашого відома, якщо ви забули, тут кілька днів тому був обшук. І весь будинок було перевернуто з ніг на голову. Ви шукаєте листи, які знайшла королівська поліція та які вказують на те, що ви на боці бунтівників? — дивилася я на Рейвена, не розуміючи що він від мене хоче.

— Ні, Діано, — роблячи крок у мій бік і стискаючи кулаки, прошипів чоловік. — Докази твоєї причетності до замаху на мене! Вирішила під весь цей шум забрати їх собі?

Зосередивши погляд, намагаючись забути про божевільний головний біль, я твердо відповіла:

— Я нічого не брала у вашому кабінеті. Може… їх переклали в іншу шухляду чи інше місце. Або їх узагалі забрали люди у формі.

— Ти дуже розумна та хитра, Діано. Ти не дозволила б їм знайти ці документи.

— Мабуть, я дуже дурна, якщо я цього не зробила, — пирхнула я йому у відповідь.

— Твою кімнату зараз обшукають, — видав мені Рейвен і, відійшовши до балкона, зробив знак прислузі, тій решті, що залишилася в будинку, почати обшук.

Я навіть слова не змогла вимовити. І біль кудись моментально випарувався. Дворецький, куховарка, конюх та Анібель, з винними поглядами, почали відкривати всі мої шафки, нишпорити в моїх речах… правда хоч робили це з максимальною обережністю. Окрім Лілі. Дівчина дуже ретельно перебирала всі речі, заглядала за картини, перевіряла кожну вазу… навіть в урні знайшла записки Лоріана і передала їх Рейвену.

 Моє сумління було чисте, а душа в цей час палала праведним гнівом. Чоловік стояв, як ні в чому не бувало біля відчинених дверей на балкон, схрестивши руки на грудях. Легкий вітерець колихав фіранки, а довкола мене снували слуги в пошуках того, чого в мене не могло бути. Якийсь нереальний сон!

Я поводилася спокійно і невимушено. Примостилася біля узголів'я ліжка і почала чекати.

— Вам доведеться підвестися. Потрібно перевірити ваше ліжко, — підійшовши до мене, промовила Лілі. Начебто б нічого такого… і голос спокійний, без інтонацій… а я просто шкірою відчувала її якусь… зарозумілість.

Неквапом, повільно я встала з ліжка, взяла халат ... і похитнулася. Та ще й занудило. Що за біс?

— З вами все гаразд? — уточнила Лілі так співчутливо, що занудило ще сильніше.

— Так, все гаразд, —  кинула я їй і потяглася за склянкою з водою. Але її спритно прибрали зі столу, прямо перед моїми руками. І графин із водою теж. Нахмурившись, я подивилася на Лілі.

— Я зараз поміняю воду, Ваша світлість. Вона ж цілу ніч простояла тут, — з такою безневинною посмішкою проворкувала служниця і зникла у ванній кімнаті.

Передавши мені склянку чистої води, Лілі взялася за обшук мого ліжка. Я пройшла у ванну, щоб не бачити всіх цих людей. Але мені не судилося усамітнитися. Рейвен сперся об одвірок, уважно стежачи за мною.

— Ти бліда, —  сухо прокоментував він моє відображення у дзеркалі.

— Ще б пак! – пирхнула я. — Я ледве пережила обшук у будинку за звинуваченням чоловіка в якихось злочинах, а тепер ще чоловік вирішив провести обшук у моїй кімнаті, звинувачуючи мене в інших злочинах. В принципі, ще трохи і я звикну до такого життя.

— Тебе нудить уранці?

Я завмерла з відкритим ротом, не вірячи в абсурдність його слів, точніше сказати його думок. Іноді натяки розумієш із півслова!

— Я не вагітна, — видала я одразу.

Рейвен ще довго не зводив з мене погляду, ніби шукав правду на моєму обличчі. До нього підійшов дворецький, щось шепнув на вухо, після чого Рейвен кивнув головою. Я почула тупіт – це слуги покинули нарешті мою кімнату.

— Знайшли, що хотіли? — іронічно посміхнулася я, одночасно включаючи артефакт підігріву води. Так хотілося зараз зігрітися, заспокоїтись у гарячій воді! Попри те, що я намагалася здаватися спокійною зовні, усередині мене просто трясло.

— Ні, — сухо відповів Рейвен, а я у відповідь лише ще раз посміхнулася. — Ти змінилася, Діано.