2.4

Повернувшись додому, я потрапила до маленького пекла. Все у будинку було перевернуто вгору дном. Усюди снували незнайомі люди у формі, перевертаючи все, що траплялося їм на заваді. Я знайшла Урсилу в їдальні. Вона сиділа за столом з блідим обличчям і тремтячими руками обіймала наляканого Лорі, який тихесенько сидів у бабусі на колінах. Навколо них снували люди, перевертаючи кожну вазу, кожен стілець, викидаючи на підлогу з шаф весь вміст.

— Що тут відбувається? — звернулась я до графині, підійшовши до неї ближче. Стільців поряд не було, тож мені довелося стояти.

— Що відбувається? — повторила вона моє запитання з явним сарказмом, а піднявши на мене свій погляд, я відчула себе школяркою, що провинилася, наче все, що відбувається зараз навколо — через мене. — Ти хіба забула, що було минулого разу, коли Рейвен зник і його визнали державним злочинцем? Все повторюється, —  на очах жінки виступили сльози. —  Рейвен повернувся і тепер знову наш будинок обшукують! Це… це просто якийсь жахливий сон! І навіщо тільки я народила цього негідника? Яка ганьба, яка ганьба! Що нам тепер робити? А якщо вони щось знайдуть? А якщо Рейвен сховав у будинку щось протизаконне або компроментуюче? — голосила жінка на всю кімнату і заламувала собі руки. — Я ненавиджу його! Він – не мій син! Я відмовляюся від цього зрадника!

Я, звичайно, не застала минулі обшуки, тому сказати, що я була шокована тим, що відбувається, — нічого не сказати.

— Треба бути зовсім дурнем, щоб повернувшись через три роки, принести в будинок щось «компроментуюче», — прокоментувала я, скоріше собі самій, ніж у відповідь графині. — Лорі, іди до мене, — мені не подобалося, що хлопчик не тільки бачить цей весь жах, а ще слухає бабусині голосіння. Може, вона і мала рацію в чомусь, але дитині бачити це все, слухати – непотрібно було.

Лорі з задоволенням перейшов мені на руки, міцно обійняв та поклав голову на плече.

— А хіба він не дурень, підставивши так свою родину? — люто заявила жінка і витріщилася на мене.

 Я з кілька секунд розглядала її обличчя, а потім сказала:

— Рейвена вже заарештовували й король його відпустив. Чому Лорі тут,  з вами? Це не для очей дитини!

— А куди дитині подітися? В його кімнаті також все догори ногами, — випалила жінка. — А взагалі, нехай дивиться, що накоїв його рідний дядько.

— У дитини має бути спокійне, щасливе дитинство, а не суперечки, лайки та весь цей хаос, — суворо заявила я. — Де його няня?

Урсила махнула рукою, немов і гадки не має і це її не турбує.  Я знайшла Валері, передала їй Лорі й наказала вийти з ним на прогулянку у найближчий парк. Повернувшись до графині, я почула наступні її слова:

— Хоч Рейвена і відпустив король, це нічого не пояснює!

— Швидше за все… хтось зробив донос про те, що Рейвен зберігає у себе щось "компроментуюче", — натякнула я, дивлячись на цей раз з докором на жінку.

Графиня насупилась. Хмикнувши, вона відвела погляд убік.

— Де Рейвен? Він вдома? — уточнила я.

— Зник. Або втік. Хай він у пеклі згорить! — фиркнула мені у відповідь Урсила.

Я вийшла з їдальні, пройшлась будинком, знайшла перелякану прислугу разом із дворецьким на кухні. Навіть там панував повний безлад. Зауважила про себе, що Лілі була там же. Спокійна, на відміну від решти. Їй би не в служниці з таким гордим виглядом, а в графині.

У моїй кімнаті був такий самий безлад, як і скрізь. Я насилу уявляла як, якими силами повернути весь будинок у колишній стан. Я знову спустилася вниз, і почула від одного чоловіка, що проходив повз, фразу, що обшук завершений.

— І ви знайшли те, що хотіли? — не втрималася я від іронічного тону та глузування.

Чоловік зупинився, зміряв мене поглядом.

— Я живу в цьому будинку і маю знати результат всього цього, — я показала рукою на перевернутий будинок. — А ви повинні мені доповісти.

— Леді, ви у своєму розумі? Повинен? Це будинок державного злочинця. І кожен член сім'ї, кожен, хто тут живе, може бути оголошений також державним зрадником або співучасником. До речі, а ви – хто?

— Графиня Кернінген ...

— Дружина? — якось хижо посміхнувся чоловік. Так, знаю, безглуздо було втручатися у справи, які мене не стосуються.

— Так, це дружина Рейвена Кернінгена, Торне, — раптом почула я впевнений і такий знайомий голос. Чоловік відійшов від мене на два кроки й привітав... герцога Лоріана Хокса. — Якщо обшук закінчено, — звернувся мій колишній учитель магії до свого… підлеглого? — Виводь своїх людей.

Я не могла повірити. Дивилася на Лоріана і не могла повірити, що все це означало.

— Прошу, Діано, не дивись на мене так. Я можу тобі пояснити. І головне повір мені: я не налаштований проти тебе, я не використовував тебе у своїх будь-яких цілях…

— Ти обманював мене весь цей час! А тепер ти  ще й розгромив увесь цей будинок! — сказала я голосом, повним злості, але досить стримано.

Лоріан окинув винним поглядом усе довкола.

— Пробач… обшуки…

— І ти знайшов, що хотів знайти? — перебила я його, вигнувши запитально брову і дивлячись на нього з презирством.