2.2

Графиня Кернінген тріумфувала і святкувала свою перемогу, Лоуд, як завжди, напився і закрився у своїй кімнаті. Вони встигли до початку балу зустрітися з королем і доповісти надстрокову новину про повернення свого родича. Встиг і Лоріан викликати варту, тому так швидко Рейвена заарештували.

Я поїхала з балу раніше за всіх, але мені довелося до півночі слухати розповіді свекрухи про свою перемогу. Перемоги над власним сином. Я так і не поїхала до графа Дерівейса, вважаючи, що загроза минула. Рейвена заарештували... а якщо брати до уваги чутки, які про нього розповідали, не було сумніву, що його не відпустять. І все ж цієї ночі мені не спалося. Важко було повірити, що Рейвен – такий небезпечний злочинець, засуджений до страти, ось так просто повернеться додому.

Близько третьої ночі, так і не зумівши заснути, я вирішила спуститися на перший поверх, щоб узяти книгу в бібліотеці. У цьому будинку сходи завжди погано освітлювалися, тому я ледь не закричала від переляку, коли дійшовши майже до кінця, помітила силует. Хтось сидів на сходах. Перша думка була, що це Лоуд. Я закусила губу, вирішуючи, як вчинити. Здається, мене не помітили. І здається ... навіть у цій напівтемряві, я зрозуміла хто переді мною. Дивне відчуття… я ніби відчуваю знову його злість, ненависть…

Я вже обернулася, щоб піти, але піднявшись на кілька сходинок, зупинилася. Я боялася цієї людини. І не розуміла його такої ненависті до своєї родини. Не могла повірити, що справжня Діана могла замовити свого чоловіка. Хоча… може, я ще дуже багато про нього не знаю? Кілька секунд я спостерігала за чоловіком, а потім тихо повернулася до своєї кімнати.

Спустившись до сніданку, я виявила в їдальні лише графиню. Лоуда не було, що було цілком логічним. За настроєм Урсили, я могла судити, що вона не знає про повернення Рейвена. Якщо, звичайно, мені це все не наснилося або він не пішов ... Ні, не пішов.

Я спостерігала скоса за своєю свекрухою. Вона мало не подавилася, а колір обличчя змінювався за кілька хвилин уже декілька разів.

Рейвен спокійно сів на чолі столу. На пусте місце. Оскільки у нас давно скоротилася кількість слуг у будинку, то обслуговувати його не було кому. Я встала з-за столу і недоторкані тарілки Лоуда переставила чоловікові. Я затримала погляд на його руках. Невже він ніколи не знімає шкіряні рукавички? Що він приховує?

— Що ти тут робиш, Рейвене? — якимось верескливим голосом вигукнула Урсила. — Як ти посмів повернутися? Ти… втік? Ти зовсім збожеволів?

Рейвен досить спокійно відповів:

— Я живу тут, мамо. А ось ти… — і чоловік подивився на настінний годинник, — мала покинути цей будинок 19 годин тому. Моє терпіння не безмежне.

Урсила перевела на мене свій погляд, ніби просила про допомогу. Я зробила ковток гарячого квіткового чаю, і лише знизала плечима.

— За тобою рано чи пізно з'явиться поліція! Вони насамперед прийдуть сюди!

— Невже ви й справді вважаєте, що Рейвен втік, Урсило? — заговорила я. — Це смішно.

— Смішно, що такий злочинець, як він – на волі. Це загрожує нам знову великими неприємностями, Діано. Згадай, що було минулого разу! — не вгамувалася жінка.

— Але якщо його відпустив король, може це означає… що не такий він страшний та небезпечний злочинець? — припустила я, і відчула в цей момент як мене пропалюють поруч поглядом.

Я набралася сміливості й запитливо подивилася на чоловіка. Вже цьому чоловікові точно є що сказати! Але він лише насупившись, продовжив снідати.

— Я не збираюся сидіти за одним столом з тим, хто зрадив довіру короля і принизив усю родину! — гордо вигукнула графиня.

— Я нікого не тримаю силою. Можеш снідати в іншому місці, — холодним тоном відповів Рейвен.

Я подивилася на чоловіка з докором. Його погрози... якби він справді був налаштований так рішуче й агресивно проти своєї сім'ї, то, напевно, викинув би свою сім'ю ще вчора.

— Стіл великий, за ним можуть уміститися всі члени сім'ї, — тихо промовила я, намагаючись загасити полум'я, що розгорялося.

— Діано… — невдоволено рикнула на мене графиня. — Якби й ти вчора допомогла б донести всю ситуацію, результат був би ефективнішим.

— Не бачу сенсу, Урсило, — коротко відповіла я.

— Я перевірив фінансові книги, — раптом заговорив Рейвен, відсуваючи напівпорожню тарілку від себе і відкинувся на спинку стільця. Вперши погляд у свою матір, він жорстким тоном запитав: - Куди поділися всі гроші?

Жінка відкинула серветку і з обуренням відповіла:

— Ти забув? Ти зник і залишив нас ні з чим! Заплямував всю нашу репутацію! З нами ніхто не хотів мати справу!

— Я пішов і залишив вам великий статок, — грізно закричав чоловік, що навіть у мене мурахи по шкірі побігли. —  Достатньо вже вішати на мене усі можливі гріхи! Де гроші?

— Тебе лише гроші цікавлять? — з презирством виплюнула графиня і встала з-за столу. — Немає більше грошей. Немає! Ми – банкрути, жебраки! І твоя поява лише ще більше все посилить! Від нас відмовляться останні друзі!

— Якщо я повернувся в цей проклятий світ, то так, мене цікавлять ці прокляті гроші! — також вставши з-за столу і спершись руками на стіл, гнівно прогарчав Рейвен, звертаючись до матері. — І більше ніщо і ніхто в цьому світі мені не потрібний.