Розділ 2.

— Сподіваюся, що ви звільните будинок не лише від себе, а й від своїх речей. Ваш мотлох мені не потрібен, — почула я холодний, цинічний голос Рейвена.

Я стояла на другому поверсі, спостерігаючи за тим, як моя свекруха та Лоуд, що зібралися на бал, уже були на порозі будинку. Природно, ніхто навіть не думав про те, щоб залишати будинок назавжди. Вони лише з холодним презирством окинули поглядом Рейвена, що повільно спускався сходами. Нічого не відповівши, графиня та її молодший син з почуттям власної гідности вийшли з будинку.

Я сховалася, чекаючи, коли мій воскреслий чоловік зникне. Не впевнена була, що мене так просто кудись відпустять. Але я змогла швидко прошмигнути повз, вибігти з будинку і сісти в карету. Якщо Рейвен мене й побачив, то нехай спробує наздогнати.

Я побіжно слухала голосіння й обурення свекрухи, більше обмірковуючи свої подальші дії. Зараз я поїду на бал, там я розчинюся в натовпі й потім мені потрібно дістатися графа Дерівайса, щоб прискорити свою «нездійсненну» місію і повернутися у свій світ. Я вже готова була на все, аби швидше забратися якнайдалі від Рейвена і всієї цієї сімейки.

— Ти теж маєш звернутися до Його Величності, Діано. Діано, ти мене чуєш? – суворо вигукнула графиня.

— Що… з приводу чого звернутися? Перепрошую, я… прослухала.

Жінка пирхнула, але стримано роз'яснила.

— Щодо того, що Рейвен нас виганяє з будинку і загрожує нам. Ми не бажаємо у своєму будинку приховувати злочинця. Очевидно, що він три роки тому втік, заліг на дно, а тепер вирішив, що всі забули про його вчинок і вирішив повернутися. Нам потрібний захист короля. Я не збираюся вигороджувати цього… зрадника!

— Ви збираєтесь... донести на свого сина Його Величності? – перепитала я.

Лоуд криво посміхнувся, а потім засміявся. А його мати дивилася на мене з явним докором.

— Він був у розшуку. Його визнали причетним у змові для здійснення державного перевороту. Він був засуджений до страти. Ти гадаєш, що я дозволю йому жити зі мною під одним дахом? Чи вигнати мене надвір? Чи, може, ти хочеш опинитися на вулиці?

— Я просто уточнила, — манірно посміхнувшись, відповіла я, і знову перевела погляд у вікно. Швидше б все це закінчилося!

Мало того, що я не любила всі ці громадські заходи, тому що за рік так і не спромоглася вивчити всі правила етикету, так ще й настрій був зовсім не для реверансів та інших чемностей. Я хотіла якнайшвидше непомітно вислизнути, але черга при вході до палацу обіцяла просуватися ще не менш як годину. Я зітхнула з полегшенням, нарешті потрапивши всередину палацу. Графиня відразу ж попередила мене, що як тільки з'явиться Його Величність, я мушу її супроводжувати до нього. Адже справа не потребує зволікань!

Лоуд першим покинув наше товариство і попрямував до стійки із шампанським. Через деякий час і я вислизнула від графині. Взяла келих і пройшла по залі, намагаючись знайти вихід. Несподівано на мої плечі опустилася важка, гаряча рука.

— Діано, слава богам, ти прийшла! - переді мною стояв Лоріан і по його обличчю не важко було помітити його хвилювання. - Це дійсно правда? Рейвен… повернувся? Як таке могло статися?

— Так, правда…

— Він тобі нічого не заподіяв? - занепокоєним поглядом чоловік пройшовся по мені з голови до ніг, і дуже ретельно вдивляючись у мої очі. - Хочеш, вийдемо на свіже повітря? Тут дуже душно та й народу багато.

Я кивнула. Лоріан взяв мене за руку і повів за собою через усю залу. Він знайшов вихід у сад, і там виявилося не так багатолюдно. Всі чекали на появу Його Величності, тому в цей момент юрмилися у великій залі.

— Діано, як і чим я можу допомогти тобі? – схвильовано запитав чоловік. Я на мить замислилась. Звісно, ​​мені ніхто не міг допомогти. Рейвен... законний чоловік Діани. Яка тут допомога? Але зараз мені потрібно було дещо інше.

— Мені треба вислизнути з палацу. Мені терміново потрібно до однієї людини.

Лоріан спохмурнів на секунди, але потім кивнув.

— Звичайно. Моя карета – у твоєму розпорядженні. Хочеш, щоб я тебе супроводжував?

— Ні, дякую. Обіцяю, що повернуся за годину, Лоріане, — м'яко посміхнулася я чоловікові.

— Тоді пішли. Ми знайдемо мого кучера, і ми почекаємо разом карету, — Лоріан знову взяв мене за руку і повів доріжкою до виходу із королівського саду. Я обережно спробувала вивільнити руку, адже назустріч нам йшли люди, а я не хотіла, щоб нас бачили вдвох. Але чоловік міцно тримав мене.

Що ж… головне зараз виїхати з палацу. Гості все прибували й пройти непоміченими було неможливо. Особливо… коли йдеш проти шерсті.

Лоріан різко зупинився, а я мало не спіткнулася. Краєм ока зауважила, що люди навколо нас також якось уповільнилися, а дехто й зупинився. Вийшовши з-за спини Лоріана, я судомно проковтнула. Зізнатися… я не могла навіть допустити думки, що Рейвен насмілиться переступити поріг королівського палацу, маючи таку страшну, спаплюжену репутацію. Але перед нами стояв саме Рейвен.

Я спробувала вивільнити свою руку, але Лоріан, чорт його брав, продовжував мене міцно тримати.

— Як ти посмів сюди прийти, Рейвен? - жорстким, незвичним для мене голосом запитав Лоріан.