1.6

Пролунав стукіт, а потім двері негайно відчинилися, не дочекавшись дозволу зайти, на порозі з'явилася Лілі... служниця... коханка Рейвена. Ніколи раніше не звертала на неї уваги, але зараз було важко не помітити її самозакоханий і гордовитий вигляд. У неї в руках був букет червоних троянд.

Лілі повільно підійшла до Рейвена. Тримаючи в одній руці букет, вона простягла чоловікові якусь записку. Він вихопив її й швидко прочитав вголос. Перевів погляд на квіти, а потім на мене.

«Люба моя і бажана Ді! До зустрічі на балу. Твій Лоріан»

Мені вже не звикати до його зневаги та ненависті. А ось ти, Лоріане, якось ти не вчасно зі своїми квітами!

— Ти — не кішка, Діано. А звичайна повія...

На цей раз мою руку міцно, до нестерпного болю стиснули. В його очах спалахнув вогонь.

— Будь обережна зі мною, Діано. Я вже не той, ким був раніше. Я не дозволю тобі вдарити мене двічі, як і більше не дозволю тобі зраджувати мене та виставляти посміховиськом на весь світ.

Від болю сльози виступили на очах, і я перевела погляд на самовдоволену усмішку служниці.

— Не бачу різниці між тим, ким були та ким стали, — виплюнула я йому в обличчя. - На відміну від вас, я ночі проводжу у своєму власному ліжку, одна, без коханців.

— Невже гадаєш, що я повірю у твою чергову брехню? — зло прошипів Рейвен, продовжуючи тримати мене за руку.

— Невже думаєте, що я виправдовуватимуся перед таким, як ви? Відпустіть мене вже нарешті!

 На мій подив чоловік послухався. Забрав букет із рук Лілі, дав їй знак піти, але сам не зрушив з місця. Щойно за служницею зачинилися двері, Рейвен простягнув мені букет.

Я окинула його поглядом, але не взяла.  Чоловік знизав плечима і за секунду бідні троянди перетворилися на попіл.

— Ніхто навіть уявити не може, наскільки я вас усіх ненавиджу, — почула я його тихий шепіт. Він сів у крісло і втупив у мене свій погляд. — Мені потрібні мої речі, Діано. Особливо мої записи.

Я трохи охолола і спробувала зрозуміти як мені спілкуватися із цим чоловіком.

— Я вкотре повторюю, що я не віддавала жодного наказу.

— Хто ще був настільки зацікавлений у тому, щоб позбутися мене? — з сарказмом і навіть сумом у голосі промовив чоловік.

Насправді… я не знала правди. Може, то була і Діана. Може, саме вона віддавала якісь розпорядження, але… у цьому будинку, як я могла з упевненістю судити, його недолюблювала не лише дружина, а й члени сім'ї. І брати зараз всю відповідальність на себе – я не бажала.

Я мовчки спостерігала за Рейвеном, як і він за мною.

— Чи є сенс мені зараз приховувати їхнє місцезнаходження? І чи був сенс зберігати ваші речі, якщо вас офіційно визнали мертвим? — спробувала я достукатися до чоловіка.

Рейвен не зводив з мене погляду кілька хвилин, а потім втомлено підвівся з крісла і попрямував до дверей.

— Чи був сенс, чи ні — мені не відомо, Діано, — зупинившись біля порога спокійно промовив чоловік, взявшись за ручку дверей. — Але якщо ти раптом вирішила, що повернувшись із пекла, я не дізнаюся, хто мене намагався вбити — то ти дійсно наївна і дурна. Я знаю про тебе все, моя люба дружино, — неприємний холодок пройшовся моїм хребтом. — Ти маєш трохи часу подумати над тим, щоб повернути мені мої речі. Від твого рішення залежить твоє життя, Діано. Я маю докази, що саме ти замовила моє вбивство. І мені тепер треба вирішити: віддати тебе в руки королівському правосуддю, а точніше сказати відправити тебе на шибеницю чи… помилувати тебе.

За чоловіком зачинилися двері. Я… чорт, Діано! Якого біса ти наробила???