Дружина для мафіозі

11. Поцілунок

МІЯ БАРКЕР 
 

Мені зателефонував наглядач з в'язниці, де сидить батько й повідомив, що вчора ввечері батько зник. Втік з в'язниці. Часу на роздуми не було, тож навіть не питаючи дозволу і не думаючи про наслідки, я схопила ключі від машини Ітана й виїхала, навіть не сказавши йому. Він буде злитися на мене, а може й навіть подумає, що я хотіла втекти. 

Зупинивши машину біля в'язниці, я помітила чоловіка, що вийшов звідти, це був наглядач. 

— Як мій батько міг втекти? Ви сказали, що він під ретельним наглядом! 

— Мія, ми вже відправили всіх людей на його пошуки. Далеко він не міг піти, тут довкола суцільний ліс та поле! 

— О, повірте — міг. Цей щур зробить все, щоб не сидіти у в'язниці. 

— Скільки людей залучено на його пошуки? — озираюсь.

— Ітан? Як ти…

— Потім поговоримо, — не дає мені можливості договорити. — То, скільки людей? 

Ітан їхав за мною, а я навіть не помітила? Мені було не до того, щоб спостерігати за тим їде хтось за мною чи ні. Я рада, що чоловіка зараз тут. 

— Близько двадцяти, — відповідає головний наглядач. — А ви хто?

— Її чоловік. 

Відповідає так спокійно та чітко, ніби все життя готувався сказати ці слова. 

— То ви Ітан Грос? — примружує очі.

— Так. 

— Неочікувано побачити таку людину, та ще й біля в'язниці.

— Ще й самостійно приїхав, — додає Джейк, а Ітан кидає на нього злий погляд. — Вибач. 

— У якій камері він сидів? 

— Не маю права розповідати. — Ітан зітхає, дістає гаманець й дає хабар наглядачу. — В двадцятій. 

Все ж таки, гроші й влада все вирішують. 

— Який ідіот його туди посадив? 

— Я, — обурливо відвідає чоловік в уніформі.

— Ти? — піднімає брови. — Скільки отримав?

— Не розумію про що ви. 

— Отже, не розумієш… 

Мить й до черева наглядача приставлений пістолет. 

— Тут камери. 

— Ти справді думаєш, що вони зараз працюють? 

Я не розумію, що відбувається, але Ітан виглядає зараз дуже круто. Я вперше бачу його за “роботою”. 

— Він заплатив мені десять тисяч, назначив дату коли я маю його туди перевести і це все. 

— Поганий знак починати з брехні… телефон чи щось ще? 

У відповідь мовчання.

— Три…два…

— Так-так! Я давав йому кожного вечора телефон, але з ким він зв'язувався — поняття не маю… клянусь..

Ітан так само швидко ховає пістолет й відходить від наглядача. 

— Чи були в нього гості? 

— Ні, ніхто не приходив.

— Дякую за співпрацю, — віддає чоловіку досить товсту пачку грошей. — Ти ж знаєш, що буде, якщо скажеш щось зайве? 

— Звичайно, — задоволено розглядає гроші. — Я не бачив вас, а ви мене. 

— Ключі в машині? — це вже було мені. 

— Так, вони там. 

— Сідай в машину, — відчиняє двері з пасажирської сторони. — Досить з тебе водіння.


 

Ми їдемо по головній трасі вже хвилин десять, а я навіть не знаю, як почати розмову. 

— Скажи вже хоч щось, а то мене починає дратувати, що ти дивишся на мене. 

— Вибач.

— Ти вибачилася за те, що дивилася на мене, чи за те, що взяла мою автівку без дозволу, та ще й їхала на такій швидкості? 

— Другий варіант.. мені раптом зателефонував наглядач, я навіть не встигла подумати нормально, просто сіла й поїхала. 

— А раптом би щось сталося? 

— Я вела швидко, але обережно, тож машина не постраждала б. 

— Яка до біса машина? Мія, мені плювати на цю купу заліза, а на тебе ні! Ти могла постраждати.. 

Почути від Ітана таких слів, я точно не очікувала. Від його слів мені стало так тепло на душі, вже давно ніхто не турбувався через мене. 

— Вибач, я більше так не буду. — винувато опускаю голову. 

— Ти боїшся батька? 

— Звичайно, — вигукую. — Це я викликала поліцію та не дала йому можливість знищити знаряддя вбивства.

— З цього моменту будь там, де я зможу бачити тебе..нікуди не йди одна, — різко звертає з траси. 

— Навіть в університеті? 

— Навіть в університеті. 

— Добре, — він такий дивний, але це подобається мені. 

Якийсь час ми продовжуємо їхати до будинку мовчки. 

— Знаєш, що мій батько вбив мою маму? — наважуюся спитати.

— Знаю. 

Звісно, цю історію знають всі мешканці містечка. Не кожного дня тут стається жорстоке й цинічне вбивство. Ця новина була повсюди, всі мені співчували та казали слова підтримки на протязі декількох місяців. 

— Думаю, ти все про мене знаєш… чому не хочеш розповісти мені всю правду? 

— Не хочу. 

— Не думаєш, що це жорстоко по відношенню до мене? Ти і твої друзі знаєте щось, що я не можу знати! Але ваша таємниця пов'язана зі мною, то чому не хочеш пояснити? 

—  Закрили тему. 

В мить він стає холодним Ітаном, якого я так часто бачила в університеті. Жодного сліду не залишилося від Ітана, який турбувався про мене декілька хвилин тому. Як швидко він може змінюватися. Спираюся головою на скло й мовчки спостерігаю за тим, як його починають вкривати маленькі краплі дощу, та повільно стікати до низу. 


 

Після повернення я пішла до кімнати, не хотіла турбувати Ітана та Джейка, в них купа таємниць від мене, я буду тільки заважати. Ця вся ситуація з таємницею починає дратувати мене, до цього мені було просто цікаво, що він приховує, але зараз, це вже діло гордості. Як довго він ще збирається приховувати від мене правду? 

— Пішли їсти, — заходить до кімнати.

— Не хочу. 

— Хочеш, щоб я нагодував тебе так само, як і напоїв?

Через поцілунок. Від однієї думки стає огидно.

— Ні, не варто, — підводжуся з ліжка, на якому лежала до цього. — Я краще самостійно поїм. 

— Чудовий вибір. 

Спускаємося до кухні і я помічаю дві порції локшини з китайського ресторану.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше