Дружина для мафіозі

10. Танці на кухні

— Ітан, не скажеш ти — скажу я! 

Ми виходимо і бачимо, що Ітан та Стівен наставили один на одного пістолети. 

— Ви що робите?! — Емілі хоче піти до них, але я зупиняю.

— Не йди, вони готові вистрілити.

— Так, саме тому й потрібно зупинити! 

— Ні, — хапаю за руку, — один в одного вони не будуть стріляти… вони друзі багато років. 

— Не лізь у наші з Мією справи! В тебе є Емілі, от за неї й хвилюйся! 

— Ти не розумієш, що робиш! Вона задурить тобі голову, так само, як і Анжеліка! 

— Мені було шістнадцять! 

— Що за Анжеліка? — питаю в дівчини.

— Не знаю. — розводить руками. 

— Годі тобі, Стів! Я жахливий, але я також хочу бути коханим!

— А хіба вона тебе кохає? Ти силою змусив її вийти за тебе!

— Вони сваряться через мене..

Цього я геть не хотіла, я думала ми спокійно познайомимося і вони підуть додому. 

— Ні-ні, що ти... вони сваряться через те, що Ітан зробив невірний вибір, — Емілі намагається заспокоїти мене.

— І цей вибір я. 

— Ні, його невірний вибір — поспішне одруження.

— Ага, на мені. — її позитивний тон голосу починає дратувати мене. 

— Просто Ітан завжди такий, він робить багато жахливих речей та помиляється. Ітан не знає, що добре, а що погано.

Я намагалася стримати себе, але цей її вислів настільки розлютив мене. 

— А хіба Стів не такий самий? Вони разом працюють і він робить такі самі речі, як Ітан, от тільки Ітан їх бос, тому всі його ненавидять більше!

— Мія, ти не так.. 

— Годі, я розумію, що наше знайомство не пройшло добре, тому я не збираюся стримувати себе! 

— А хіба до цього стримувала? — нарешті цей фальшивий позитив зникає з її голосу. 

— Намагалася, оскільки ви друзі Ітана, але вочевидь мені ніхто тут не радий! У вас є секрет від мене і саме через, весь цей цирк! Не хочете розповісти? — це питання було для всіх присутніх. 

Ітан та Стівен припинили сваритись й мовчки спостерігали за нашою сваркою. 

— Немає бажаючих розповісти? 

— Я…

— Вали звідси! — Ітан штовхає Стіва на вихід, перш, ніж той встигає щось сказати. 

— Емілі, мені шкода, що наше знайомство не вдалося… вибач, що наговорила дурниць. 

— Ти мене також вибач, — обіймаємося. — До наступної зустрічі, Мія. 

— До наступної зустрічі. 

У будинку стає тихо, а за хвилину повертається Ітан. 

— Мені шкода..

— Нічого не кажи, ти не винна в цій ситуації. 

Чоловік сів на диван й увімкнув телевізор, а я пішла на кухню, щоб вимкнути духовку з сіннабонами. Не знаю готові вони чи ні, але навіть якщо ні, то мені не вистачить сил, щоб закінчити їх готувати. 

— Я втомився, тож піду спати. — Ітан стоїть на порозі кухні. 

— Почекай, — йду до нього. — Допоможеш мені забрати валізу з твоєї машини? 

— Я зараз принесу, зачекай тут. 

— Дякую, — намагаюся посміхнутися. 

Ітан зникає з кухні і я вирішую піти за ним, та допомогти, все-таки моя валіза. 

Виходжу на вулицю й розумію, що тут періщить дощ, а годину тому, була така чудова погода.

— Давай допоможу, — заходжу до гаража.

— Там дощ, навіщо прийшла? — зачиняє багажник машини, а я забираю в чоловіка один портфель.

— Дощ, це найменша моя проблема зараз. 

— Не любиш дощ? — виходимо з гаража. 

— Не люблю коли мій одяг мокрий… а тобі подобається така погода?

Ми швидкими кроками дійшли до будинку й зайшли всередину.

— Так, мені подобається дощ, подобається гуляти під ним. 

— Ти дощолюб, а я сонцелюб.

Це наша перша розмова без ненависті та сарказму. Нехай тема не дуже важлива, але ми вперше розмовляємо спокійно. 

— Ти йди спати, а я ще піду зроблю домашку, — дістаю з портфеля необхідні речі. — Я не змогла обрати нормальну тему, то хоч спробую не отримати низькі бали. 

— Давай я посиджу з тобою, — позіхає.

— Не варто, я просто буду сидіти й малювати, — прямую до виходу з кімнати. — Це досить нудне заняття. 

— Якщо щось трапиться, то обов'язково розбуди мене! 

— Опустиш “жалюзі”? 

— Звичайно. 

— Дякую, — виходжу з кімнати.

З опущеними металевими вставками на вікнах, мені буде спокійніше працювати, тим паче, що я зазвичай вмикаю музику й одягаю два навушники. Раптом хтось вирішить прийти, то я навіть не почую, а так трохи безпечніше. 

ІТАН ГРОС

Мія вирішила зайнятися навчанням, а я пішов спати. За цей день я досить сильно втомився, хоча майже нічого не робив. Єдина важка робота була, це Мія, що постійно вередує. Навіщо назвав її повією? Такий ідіот. Я ж знаю, що сталося у той день з нею. Не вмію я бути милим. Вона почала обзивати мене і я вирішив у відповідь. Такий жалюгідний. 

Через весь поток думок у моїй голові, я ніяк не можу заснути й кручуся з одного боку на інший. Мія сказала занести її речі до моєї кімнати, отже, вона збирається спати тут? Я був впевнений, що вона обере найвіддаленішу кімнату у цьому будинку, але ні. Вчора, в обіймах Мії, я так швидко заснув, а сьогодні геть не йде сон до мене. Перевіряю час на мобільному телефоні: друга ночі. Я не можу заснути вже третю годину. Підводжуся з ліжка і йду до кухні. Посиджу поруч з Мією, оскільки заснути мені не вдається. 

Виходжу на кухню й бачу дуже цікаву картину: на столі стоїть пуста пляшка з-під мого улюбленого джина, а Мія танцює в навушниках й не звертає увагу ні на що. 

Переводжу погляд на свій міні-бар, вона дістала пляшку звідти. Питання, як вона це зробила? Бар під замком, принані, він був під замком. 

Мія робить поворот й лякається мене.

— Ааа! — знімає навушники. — Ітан? 

Дівчина робить декілька кроків на зустріч мене, примружує очі й починає посміхатися.

— Ітан, — ледве стоїть на ногах. — Ти чого тут? 

— Ти випила його? — вказую на пусту пляшку джина. 

— Будеш злитися на мене? — сідає на стілець. — Я не хотіла, це вийшло випадково.. 

Дівчина настільки п’яна, що на ранок навряд чи, щось згадає. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше