Глава 76. Кароліна

Смішки смішками, але ми реально це робимо.

Реєструємо шлюб онлайн, бо це найшвидший спосіб, як нам каже пані у РАЦСі, і обоє, наче пришиблені, прямуємо на свіже повітря. В душі і в голові тиша, бо як тільки нашу заявку схвалять, ми офіційно станемо чоловіком та дружиною. Божечки!

— Скажи, ти також це відчуваєш, Даріку?

— Щастя і шаленість від того, що ми з тобою щойно утнули? Якщо ти про це, то так, дружино моя. 

Ми знову цілуємось. Дар міцно притискає до себе, дихає мною і, якщо й були якісь метелики в моєму животі, то зараз все моє тіло пашить жаром, теплом і абсолютним спокоєм. Ніби його дотики та обійми забирають всі тривоги з мого життя.

Божечки, він тепер мій чоловік! Як це могло трапитись так швидко???

Щаслива, я дійсно щаслива зараз.

Дар тягне мене до якогось ресторану, де ми з голоду чи на емоціях набираємо забагато їжі, але змітаємо все до останньої крихти, що стає приводом для спільних жартів. Поки доходимо до готелю, який я забронювала раніше, дихати стає трохи легше, але навіть обійматися не хочеться, аби не тиснуло на животик.

— Ох, Даре, якби я знала, як все складеться, я б замовила інший номер, а не стандартний з двома окремими ліжками.

— Кохана, це не питання. Впевнений, в них знайдеться щось краще. Зараз розберемось!

Є щось дуже особливе в тому, як з його уст звучить слово “кохана”. І не менше задоволення мені приносить те, як за стійкою адміністрації готелю Богданович без зайвих зусиль домовляється про інший номер для нас.

Може я вже в раю? І все це тільки сниться?

Посміхаюсь власним думкам, коли мій чоловік відчиняє двері до нашого номера, а потім розвертається до мене з хитрою посмішкою, мружиться і так обережно цілує в губи, ніби боїться зруйнувати момент. Далі дивиться якось замріяно і починає сміятись, хапаючись за живіт.

— Ти чого, Даріку?

— Подумав про дещо. Ти в мене записана в телефоні, як Кара Небесна, але тепер в тебе буде нове прізвище, тобто тепер ти в нас Кара Богданович, або просто Кара Божа. На що ж я з тобою підписався??? — говорить і регоче.

Ясно, я вийшла заміж за бовдура…

Помічає зміну мого настрою і заспокоюється, я ж милуюся чарівним видом в вікна, поки Дар не сповіщає, що вже набирає нам ванну. Треба зігрітися після прогулянки і дійсно трохи відпочити.

Я хвилююсь, бо розумію, що є одне невирішене питання. Тоді в квартирі Олекси я була сама не своя, але тепер мене знову тривожать сумніви, страхи та навіяні переживання. 

Що як я його розчарую?

Що як ми не підійдемо одне одному?

Що як це буде жахливо чи неприємно?

Проте Богданович, наче читає мої думки, лагідно обіймає зі спини і шепоче:

— Ми просто приймемо ванну, ти ж змерзла. І більше нічого. Там така пінка пахуча! Хочеш, можеш поніжитись в теплій водичці сама?

— Ні, я хочу з тобою.

В обіймах теплої води і Дара занадто солодко, щоб бути правдою. Пахне якими пряними травами та квітами. Він обережно гладить мої плечі, цілує у чоло і розмова починається сама собою. Розповідаю йому про маму та Ніколу, про всі переживання з цього приводу, про Юру і те, чому я не полетіла до Німеччини. Дарій періодично напружується та говорить щось про те, що давно потрібно було начистити пику стоматологу.

Коли все важливе для мене сказано, я слухаю Даріка. Його історія про Каріну здається мені якимось кіношним сюжетом, але під кінець я розумію, що моєму чоловікові доведеться працювати з цією жінкою. Тепер напружуюсь вже я. Виходить так, що в нас обох ціла купа питань в житті, які потрібно вирішувати, а ми тут трохи загралися і ніби потрапили в казку. Коли ділюся цим спостереженням з ним, він тільки тихо сміється і міцніше мене обіймає:

— Я нічого цього не планував, зміючко, але це найкраще. що могло трапитись зі мною. Тепер в тебе є я, ми все вирішимо разом, а про Каріну не хвилюйся. 

— Ага, тобто ти можеш казати, що наб’єш пику стоматологу, а я маю тішитись присутності цієї білявої видри в твоєму житті?

— Шах і мат, мала. Тут нічого не скажеш. Але коли ти мене ревнуєш, я на такому дикому кайфі, що просто край! 

Йому це ще й подобається! Точно бовдур!

— Знаєш що? Вода вже давно охолола, тож годі валятися. 

Вистрибую з води, а він за мною. Кутає в білосніжний халат і знову посміхається.

— Я тебе кохаю. Я ж сказав, я тебе заміж взяв. Все. Крапка. Моя Кароліна, нікому не віддам, але! Це зовсім не значить, що я не буду бісити тебе до кінця життя! Так цікавіше, хіба ні?

Я не знаю, чого зараз хочу більше: задушити його подушкою чи зацілувати, тому обираю обидва варіанти. Спочатку перший, потім другий. Ми з Богдановичем, наче малі діти, ну правда! Але з ним мені подобається все.

І те, про що я так хвилювалась, трапилось саме собою.

Мені здавалось, що я не знатиму, як діяти, як відчувати, але в очах Дарія я бачила відображення власних переживань і захоплення мною. "Ти така гарна, моя чуттєва красуня, неймовірна..." Доіврилась. Я відпустила себе в момент, коли побачила, що для нього це має не менше значення ніж для мене, що він хвилюється і для нього все це між нами також вперше.