Глава 75. Кароліна

“Так, ти точно не Дарій, а це може означати, що ти або його дружина, або кохана дівчина. Інакше, він би ніколи тебе сюди не привів…”

Не можу припинити прокручувати в голові ці слова Олекси, коли ми з Даром їдемо в таксі гуляти до столиці.

Що взагалі тут зараз відбувається?

Що ми робимо?

І чому мені так добре, коли ми просто отак тримаємо одне одного за руки, ніби він також перевіряє таку реальність на справжність.

Ще вчора я думала, що летітиму до Німеччини. Я була впевнена, що мені потрібно викинути Богдановича з голови і з серця, бо ми ніколи не бачитимемо світ однаково.

Ага, але ти кинула Юру по телефону і тепер граєш в романтику з тим, кого свідомо уникала.

Буває…

З ним так добре. Почуваюся повітряною, легкою, наче хмаринка. Це якийсь особливий ефект Дарія Богдановича, що відключає мій мозок. Нищить будь-які мислительні процеси оцей погляд блакитних очей зі смішинками.

Мені так хороше зараз, що аж страшно.

Страшно, що всі ці ніжності і солодкі слова знову не матимуть ніякого сенсу, бо для Даріка флірт як дихання. Він це вміє, завжди вмів, а тепер і я падаю до його ніг, вражена цими чарами. І нехай.

Ми гуляємо вуличками, поки з неба падає сніжок, він говорить якісь дурниці, в моїх грудях палає суміш дивних емоцій, але впевнена, що саме цей день буде в моїй пам’яті щасливим. Можливо, навіть найщасливішим.

Почуваюся мавпочкою, яка розвісила вуха і слухає без кінця солодкі слова Богдановича. Мене дратує власна безпорадність та сповільненість в раціональному мисленні поруч з Даром, тому я іноді мовчу, але деякі речі викликають в мені надмірне роздратування.

— То коли ти нарешті погодишся стати моєю дівчиною, зміючко?

— О, Даріку, може не варто називати мене зміючкою і чекати, ніби я розпливуся від ніжності!

— Тобі подобається, просто визнай це!

— Ага, ну звісно! Ти все знаєш краще, Богдановичу. Тоді так. Не хочу я бути твоєю дівчиною. Все. Крапка.

— Добре, як скажеш, мала.

Бісить! Нестерпно сильно бісить мене цей чоловік, а потім ще й добиває:

— Не хочеш бути моєю дівчиною? Що ж, нехай! Пропустимо цю частину. Кароліно Небесна, ти станеш моєю дружиною???

Що він сказав? Що? ЩО???

Серце сповільнює хід, тому я кілька хвилин мовчу і зовсім не знаю, що відповідати бовдуру. Так, так, так! Маленька дівчинка в мені верещить від бажання погодитись і забрати його собі у цілого світу, але…

— Знаєш, Даре, всі жарти мають межу. Ти взагалі не усвідомлюєш, що це значить! А якщо я зараз погоджуся, що тоді робитимеш?

Ні, він капець який нестерпний! Мене просто трусить всю від хвилювання. Руки з його долонь вириваю і, щоб заспокоїтись, йду далі трохи вперед. Ще трохи і я заплачу. Та що з тобою, Кароліно?

Дарій наздоганяє мене, міцно обіймає, торкається долонею моєї щоки. Він хоче підтримати зоровий контакт і починає говорити, я ж не можу не слухати:

— Я добре розумію, що це значить. І мене самого теліпає страшенно, бо, якщо ти скажеш “так”, я більше ніколи не відпущу тебе. Буду ревнивим, примхливим, іноді просто жахливо нестерпним, Кароліно. Тому що я ревнуватиму тебе до кожного стовпа. Мені буде потрібно, аби ти нагадувала мені про те, що в цьому немає сенсу, бо ти віддана тільки мені. Ти можеш не переживати про те, що я звертатиму увагу на інших жінок, тому що, коли я знатиму, що ти моя і для мене, я не бачитиму навіть їхніх облич. Все навколо мене зникне, залишишся тільки ти. Я не відпушу тебе. Ти будеш моєю, а я тільки твоїм. Мені так страшно, бо я знаю, яким жалюгідним можу бути перед коханою жінкою. Але я пірнаю в цей вир, бо відчуваю — це саме те, що мені потрібно. Я зроблю все, аби зі мною ти стала найщасливішою дівчинкою на світі. Хочу знати про тебе все: чим ти дихаєш, чим живеш, чого боїшся і від чого твоє серце тріпоче. Якщо ти до цього не готова, дай мені знати. Але якщо готова, я знову поставлю тобі це питання: ти станеш моєю дружиною?

— Я кохаю тебе, Даре! І я згодна стати твоєю дружиною.

Кажу це, а він на руки мене підхоплює і в носика цьомає. Щасливий, щоки червоні, сміємося, як ідіоти. Так і тримає, кудись несе.

— Ну все, попалася! Тепер ти моя, зміючко!

— Ще ні, я поки тільки наречена. 

— Це ненадовго!

— Даре, куди ти мене несеш? 

— До найближчого РАЦСу звісно! Поки ти, моя емоційна, не передумала!

Обіймаю його за шию і дихаю теплом. Жарти жартами, але Богданович дійсно приносить мене до відділу реєстрації шлюбів.

То що? Виходить шляху назад немає?