Глава 73. Кароліна

— Ех, здається пересмажив! — зітхає Дарій, коли з’їдає перший дерун.

— Головне, аби не сирі. Мені все смачно.

— То ти просто голодна, Каро, але вибору в нас небагато. З нас вийшла гарна команда, правда?

— Не вперше, — посміхаюсь і сьорбаю гарячий чай.

— Так дивно, але тут з тобою єдине місце. де мені б хотілось бути зараз. Я не знаю, що там трапилось в тебе з Юрою, але я гарантовано наб’ю йому пику, якщо він тебе образив. Скажи, про що ти зараз думаєш, Кароліно?

— Про твої слова. Про те, що ти кохаєш мене. Навіщо ти їх сказав? Я не розумію, що вони означають для тебе. Я знаю, який ти буваєш з жінками, як твої слова і дотики впливають на мене. Але я боюсь, що після отримання бажаного ти забудеш мене, зникнеш і цей чарівний зв’язок залишиться лише спогадом. Спогадом про те, що ніколи не було справжнім. Розумієш?

— Я не знаю, що значать ці слова, Кароліно, — промовляє тихо і мене накриває розчарування.

— Тоді ми там, де й були з самого початку. Я хочу серйозних стосунків, а ти — розваги, яка не накладатиме ніяких зобов’язань. Дружби не буде, Дарію, я не зможу з тобою просто дружити.

— Я не знаю, що значать ці слова Кароліно, але хочу дізнатись, бо ніколи не відчував нічого подібного. Ти бісиш мене, підзадорюєш кожним фирканням так, що все в мені догори дригом перевертається. Так страшно мені ще ніколи не було, бо ти можеш мене знищити і робиш це без кінця. Коли ми цілувалися, а потім сварилися в твоїй квартирі, ти заховалася у ванній і я подумав, що таке може зробити тільки хвора на голову жінка. Але, божечки, Кароліно! Ти ніж мені встромила, коли дозволила бісовому стоматологу поцілувати тебе тоді!

— То значить я хвора на голову??? Я не цілувала його, це він мене поцілував, а я мріяла про те, що це ти повернувся і… Ви в той день обидва наче показилися зі своїми поцілунками, — сльози на очі навертаються.

— Кажу ж, навіжена! Прогнала мене, а хотіла, щоб повернувся? І як я маю тебе розуміти?

— Не маєш, ти взагалі мені нічого не винен! Я хочу знати, що ти можеш витримати мою вибуховість навіть тоді, коли я сама себе не витримую. Бо іноді я дію на емоціях і лише потім усвідомлюю сказане, зроблене. Мені взагалі незрозуміло, навіщо ти зі мною возишся, якщо я повна протилежність того, чого ти хочеш!

— Дурниці, нісенітниці. Це я не той, кого ти собі намалювала ідеальним хлопцем. Женеш наче пса побитого від себе, а потім ображаєшся, бо вдалося! Але більше я тобі цього не дозволю.

І він знову мене цілує, бовдур!

Ледве вдається виплутатись з його обіймів, щоб побачити перед собою розчаровані ображені, мало не дитячі очі.

— Що знову не так, Кароліно?

— В мене картопля між зубами застрягла. І взагалі, ти всі сварки зібрався вирішувати поцілунками, від яких в мене в голові паморочиться?

— Угу. Так буде смачніше, ходи сюди, зміючко моя!

І таки смачніше! Ну і що мені робити з цим бовдуром нещасним? Коли обережно перетягує мене собі на коліна, бережно обіймає і знову цьомає, я більше не сперечаюсь. Дар бере мене на руки, кудись несе і за мить ми опиняємось на якомусь дивані.

— Тут зручніше, — шепоче між поцілунками, а я вже не чую нічого крім гуркоту власного серця.

Знаю, до чого все йде. І чи не вперше в житті не відчуваю страху. Можливо ідеальної миті ніколи не буде, але я б хотіла, щоб це був він. З ним мені найбільше страшно, але і спокійно водночас. Я довіряю Богдановичу давно більше, ніж собі. І виходить, що жодного разу він не зрадив мою довіру.

Я зраджувала себе сама, коли хапалася за Юру і намагалась довести, що можу стати вартою його любові.

Я просто хочу бути коханою не за те, ким я можу стати, а за те, ким я вже є.

Саме тому, коли я перериваю поцілунок і дивлячись в блакитні очі навпроти стягую з себе светра через голову, я точно знаю, що це моє рішення і моє щире бажання бути тут з ним зараз.

Проте, схоже на те, що в Богдановича інші плани.

— Ти що придумала, Каро? Тут дубак страшенний. Вдягай назад. Я знаю, як це важливо для тебе. Не тут, не так. Божечки, ти серйозно зараз? Час спати. Я знайшов кілька ковдр і постелю тобі на дивані, а сам ляжу на підлозі. Поруч. Якщо погода дасть, завтра зранку поїдемо додому при світлі дня. І Кароліно, я дуже хочу, щоб все це трапилось, не вздумай себе ще з цієї причини накрутити, будь ласка! Але, оскільки ти тепер моя дівчина, ми все зробимо правильно. В потрібний час. Ясно тобі?

— То я тепер твоя дівчина? Відколи це? Не пам’ятаю, щоб ми про це говорили…

— Кароліно, не доводь до гріха. Маєш претензії до цього статусу? Чи тобі потрібні формальності? Добре-добре. Кара Небесна, чи згодна ти бути моєю дівчиною?

— Навіть не знаю, Даре. Треба подумати. А ми будемо обійматися і довго цілуватися, коли мені захочеться?

— Це обов’язково! Базові налаштування. Які ще питання?

— Дай мені подумати до ранку. Добре, Даріку?

— Нестерпна… — бубнить собі щось під носа, поки вкладається на підлогу.