Глава 66. Дарій

— Привіт, Емілю! Якщо ти хвилюєшся, чи доглядаємо ми вашого цуцика, то все під контролем. Як відпочинок?

— Привіт, брате. Я знав, що на вас з Карою можна покластися. Відпочинок… Та наче добре. От тільки Орися на мене образилась і на дві години пішла в СПА, щоб очі її мене не бачили. Тож маю трохи часу в тиші, на пляжі з прохолодними напоями.

— Ха-ха, класична Орися. Що ти вже накоїв?

— Та як тобі сказати. Вона з цією вагітністю дуже емоційна стала. Ще більше, ніж була. Чесно! Я знаю, що вона вперше буде мамою, але і я через це також вперше проходжу. І щоразу, коли мені здається, що я дію правильно, виходить зовсім навпаки. От наприклад, вона запитала мене, кого я більше хочу: сина чи донечку. Відповів, що хочу дівчинку, копію її красивої мами, а вона розплакалась! Сказала, що я її не люблю, якщо такі речі говорю.

— В сенсі? Чого це?

— Тому що вона десь читала, що дівчата лише тоді щасливими в житті будуть, якщо зовні на батька схожі. А я звідки про це знати мушу? Погиркались на рівному місці. Я і хлопчика, і дівчинку однаково любитиму, бо це наша дитина, хіба не зрозуміло? І взагалі… Зимовий відпочинок на морі, як на мене, така собі ідея. Вдома зимовий настрій, скоро Різдво. Давай домовимось наступного разу парами на море поїхати? Бо Орися мене з самого ранку таскає на аквааеробіку, потім на якісь майстер-класи, а мені б просто полежати, позасмагати. Ото треба, щоб Орися з подругою тусувалась, а ми спокійно на пляжі лежали.

— Ну я не проти, звісно, але моя пара на горизонті не маячить, аж ніяк. В мене тут батько в підліткову любов кинувся, а я на колишню свою нарвався. Ледве втік. Мені холостяцькі макарони якось серцю миліші.

— Яку це колишню? І що за підліткова любов у Богдановича старшого? Капець, ми лише кілька днів як поїхали, а вже стільки всього пропустили!

Коротко розповідаю Емілю про ситуацію з Каріною. Взагалі він єдина людина, яка знає подробиці моїх з нею стосунків, якщо так можна назвати все те лайно, що відбувалося між нами протягом багатьох років. Не забуваю і про батю з його Маргариткою.

— Ех, а я тільки хотів тебе запитати, як її звати!

— Кого?

— Дівчину твою, бо ти останнім часом якийсь замріяний, спокійний. Справи в тебе якісь термінові, таємні. Плюс за останні кілька місяців ти мені про жодну нову дівулю не розповів, а так то в тебе щотижня байки цікаві в колекції. 

Чому мене всі про це питають???

Ну, якщо серйозно, то я якось випав з великої гри. Це правда. Але ж роботи було багато, не до бабів якось. 

— Дурниці, просто працював багато. Кажу ж, батько чудить, а сестриці байдуже. Ну, і ми з Кароліною іноді катаємось на мотоциклі. Я вчу її їздити потроху. Нічого такого. Ми нікому не казали, щоб ви не думали, ніби між нами якась любов. Небесна свій пацан, з нею весело. А дівчина і стосунки, то суцільний клопіт. Як згадаю себе в ролі Каріниного залицяльника, так нудить від самого себе…

— Ти заколупав вже тою Каріною. Ніколи у вас справжнього кохання не було. Ні, вона гарна звісно, але людина не дуже адекватна. Якщо ти рубаєш потенційні стосунки з іншими дівчатами через досвід з цією моделькою недоробленою, то в мене для тебе невтішні новини: то була закоханість, а кохання народжується в близькості, на яку вона просто не здатна.

— Я кохав її. Не жени, Емілю.

— Ти кохав саму ідею, вона тобі дуже подобалась, ти намагався її завоювати і отримати. Думаю, нормальні стосунки трохи не про це. Принаймні в мене такий досвід. Орися знає не лише мої гарні сторони, а й приймає мої недоліки. Телепнем називає, тікає від мене в СПА, але ж вона моя і зі мною. Перепсіхує і все норм буде. Я знаю, що ми з нею можемо влаштувати неймовірний романтичний вечір, а можемо просто провалятись вдома і їсти пельмені на дивані з однієї миски. Боже, та з моєю жінкою і мовчати, і сміятись, і дурниці коїти в кайф! Вона і свій пацан, і моя принцеса, і буркотунка шалена. Розгадую цей ребус щодня, нудно не буває! З Орисею я можу бути собою, навіть слабким, розлюченим чи поганим, бо вона знає мене справжнього і не тікає. Каріна хіба бачила тебе без прикрас? По-моєму навіть не намагалася. Гаразд, друже, біжить моя кохана, піду миритися, визнавати провину. Ще кілька днів і додому, то треба буде зустрітися.

— Домовились! Орисі привіт!

Розмова з другом має на мене дивний вплив. НІби я щось пропускаю, чи навпаки тепер бачу ясніше. Так довго був впевнений, що в нас з Каріною було фантастичне кохання, але ж Еміль має рацію. Я зациклився на тому факті, що вона мене не обрала. Постійно хотів щось довести їй чи собі щоразу, коли ми зустрічалися і проводили час разом. Знаходив нових дівчат, аби забити порожнечу, і що ж з того вийшло?

Забив на свої мрії, пливу за течією вже багато років поспіль, щоб що?

І от нарешті Каріна в минулому, а я не відчуваю нічого. Порожнечу і страх, що все найкраще вже було. Чи що я знову не впораюсь? З емоціями, зі стосунками. Я також хочу бути собою, а не корчити з себе когось крутішого, яскравішого, кращого. Втомився без кінця тягнути те, що неможливо витягнути.

Нові дівулі мене більше дратують, бо обличчя і тіла різні, але все те саме. Все порожнє. То чого ж я хочу насправді? Доведеться розібратись, інакше все дарма.