Частина 3.

Наступного дня, Пак прокинувся так само пізно та на цей раз не картав себе.  

“Мені це треба” 

Щось зі вчорашньої розмови з Те настільки відгукнулось у душі Чіміна, що той вперше за довгий час дозволив собі не будувати нову маску на день.  Він дозволив собі залишитись у тиші, слухати власне дихання й відчувати втому, замість того щоб намагатись приховати її. 

Коли Юнгі того дня зайшов до нього ненадовго, Пак не став удавати радість. Він почував себе голим, але хотів показати, що  з ним не все добре. Вперше, мабуть. Та відчув від цього лише розчарування. Бо той наче не помітив і швидко пішов після дзвінка Юни, що щебетала у слухавку.  

Тоді, Чімін вперше почав писати, як колись радив його психотерапевт. Він відкрив онлайн документ і вилив туди всі свої безладні думки і переживання. Та, на диво, це дозволило відчути бажану тишу в голові. Думки, наче втомились і пішли на тиху годину.  

А потім почався робочий тиждень. Кожен день Чімін по-троху намагався відкриватись. Відпускати емоції, а не тримати і давити їх. Звичайно все не виходило одразу. Його маски здавалось були з ним так довго, що позбутись всіх одразу просто неможливо. Та все ж деякі з них тріскались і це не приносили страху. Ні, скоріше полегшення.  

Наступний п’ятничний вечір знову зібрав усіх у квартирі Джина. Атмосфера була знайома: жарти, ігри, сміх. Але цього разу Юна поводилась інакше. Вона вже перезнайомилася із компанією й почала відчувати себе більш вільно.  

Юнгі був відсутній, бо вийшов по напої і закуски, які забув купити, бо заїжджав за дівчиною.  

- Якщо я виграю цю партію, то офіційно оголошую себе «королем настільних ігор», і прошу всіх кланятись. - весело заявив Чімін 

- Ти добре жартуєш, але мені здається, що ти ніколи не говориш нічого серйозного. - відповіла Юна награно сміючись.  

У вітальні запанувала тиша на хвилину. Ніхто не зрозумів, чому це прозвучало як очевидний наїзд на їх друга. Та Чімін розрядив атмосферу, розсміявшись. Він не хотів, щоб через нього вечір був зіпсований.  

- Давайте продовжимо грати.  

Цю гру він програв.  

- Ха, ну як і очікувалось, - тепер дівчина не приховувала свого зверхнього ставлення до Пака. - Не всім дано бути кращими, правда, Міні? 

- Та хто ти така, щоб взагалі свій писок відкривати? - одразу відгукнувся Техьон, не приховуючи свою неприязнь.  

- Що?  

- Що чула. Я більше не дозволю тобі обливати брудом мого друга. 

- Дійсно, - подав голос господар квартири. - В цьому дому не раді тим, хто не розуміє свого місця і відкриває рота для того, щоб гавкати.  

- Та як ви смієте? Я дівчина Юнгі! 

- І що? - Хосок припідняв брову. - А Чімін наш друг, якого ми знаємо дуже довго. І не дозволимо комусь ображати його.  

- Та йдіть всі до дупи, - пихато фиркнула та і пішла геть. - Особливо цей дивак! Тримайся подалі від Юнгі! 

- В тебе забули запитати! - крикнув їй зло Техьон у спину, чуючи грюкання дверей. 

Пак, що просто мовчки сидів весь цей час, опустив голову, намагаючись приховати своє збентеження. Друзі захистили його.  Він не сам. Емоції накотили так різко, що він не знав, куди подіти погляд. 

- Ти в порядку? - Те обережно поклав руку тому на плече, привертаючи увагу.  

- Д-дякую вам, - юнак піднімає очі повних сліз і вдячності, - Я-я такий щасливий, що маю таких друзів як ви.  

- Айгу, - вигукнув Джин і поліз обніматись, також  не стримуючи сліз.  

- Купа мала! - раптом закричав Намджун і всі інші приєднались до обіймів. 

- Хаахаха - вперше за довгий час Пак дійсно сміявся щиро. 

*** 

Юнгі тим часом якраз повертався з пакунками. Та  на вході до під’їзду його зустріла Юна, повністю заплакана. 

- Що сталося? - він схвильовано взяв її за руку. 

- Вони всі проти мене… - прошепотіла вона. - Хочу додому. Поїхали до мене.  

Мін був розгублений, тому легко пішов за дівчиною, яка за руку вела його назад до машини. 

*** 

Коли дівчина, після тривалої істерики, нарешті вгамувалася і заснула, Мін вирішив написати в груповий чат.  

Юнгі: “Що в біса трапилось поки мене не було? Чому Юна була в істериці і повторювала, що ви всі проти неї?!” 

Те: “А ти більше слухай цю сучку”   

Відповідь надійшла миттєво, наче той тільки і чекав, коли ж ця розмова почнеться. 

Джин: “Техьон, це звісно трохи грубо, але так, Юнгі. Краще б вона розказала тобі, що дозволила собі стосовно Чіміна” 

Хосок: “Це твоє життя, друже, але я не хочу більше бачити її на наших спільних вечірках” 

Юнгі: “Та що там трапилось??! Що з Чіміном?“ 

Герой вечора в цей час сидів, зарившись у ковдру і просто слідкував за розмовою. Цей день відняв занадто багато сил. Він відчував себе повністю порожнім і не здатним на жодну комунікацію. 

Намджун: “Вона дозволила собі зайве” 

Юнгі: ”І все? Через це ви вз’їлись на бідну дівчину і просто вигнали її? Може Чімін теж щось зробив не так?” 

У чаті настала пауза. Як і серце Пака зупинилось на мить. Ось такої він про нього думки?  

Боляче.  

Те: “Іди до біса, Мін Юнгі. Схоже, ви варті один одного. Ідеальна пара.” 

Юнгі: “Окей, можливо я і перегнув, але таке ж можливе? Чімін, чому ти мовчиш?” 

Міні: “Тобі ж насправді байдуже, що я скажу. Навіщо мені щось казати? “ 

І ця фраза ударила по Міну неймовірно сильно. Але ще більше по самому Паку.  

**** 

Прокидатись не хотілось. Чімін довго провів в ліжку намагаючись знайти в собі сили просто встати.  У голову одразу почали лізти спогади про вчорашній день і неприємну розмову. Юнгі так і не знайшов, що відповісти вчора. І Пак не хоче визнавати але він чекав. Чекав, що той вибачиться або напише в особисті, або навіть зателефонує. Але його телефон розривався тільки від повідомлень від Техьона.