Частина 2.

Наступного дня Чімін встав пізно. Останнім часом він любив спати довше на вихідних. Так дні проходили швидше, а потім він повертався в робочу рутину, що добре відволікала від думок.  

Те: “Давай зустрінемось сьогодні” - прийшло повідомлення. 

Міні: “Не хочу виходити. Прийдеш?” 

Те: “Буду за годину” 

Пак не хотів підніматись, та все ж таки вирішив, що повинен гідно прийняти друга, тому вирішив сходити в кав’ярню біля дому, щоб узяти каву і сніданок, бо в холодильнику вже давно не було нічого гідного. Кім буде сваритись, а цього хотілось би уникнути.  

Одягнувшись, хлопець спустився у двір. Мороз став сильнішим, сніг так само лежав вздовж доріг. Багато дітей з батьками гралися, намагались ліпити сніговика, та сніг був для цього не придатний. Чомусь, Чімін подумав, що вони схожі. Він, здавалось, теж був непридатним.   

• Міні! - почулось позаду, коли той вже доходив до кав’ярні. - Радий тебе бачити! Тобі вже краще?  

Чімін зупинився, трохи збентежений цією зустріччю, та швидко натягнув звичну усмішку. 

• Не так погано як вчора, хьон. Просто втомився. А ти що тут робиш?  

• Ти впевнений? - Юнгі нахилив голову, уважно вдивляючись у його обличчя. - Ти виглядав… не зовсім як завжди. 

• Ти ж сам казав, що в мене все на обличчі написано, - відповів Пак легким тоном, але всередині відчув, як слова ріжуть по живому. - Тож не хвилюйся. Так чому ти в цьому районі? Це далеко від твого дому і роботи. 

• А, Юна живе неподалік від тебе.  

• О, - краще б він не питав.  

• Ти сьогодні зайнятий? Може пограємо? Давно ми не збирались тільки вдвох, щоб пограти в приставку.  

• Пробач, та в мене вже назначена зустріч сьогодні. Давай іншим разом?  

Юнгі засмучено опустив кутик губ і наче хотів щось сказати, та згадавши щось, передумав. Лише кивнув і махнув рукою: 

• Добре. Якщо що - ти знаєш, де мене знайти. Гарного тобі дня. 

Він пішов далі, залишивши Чіміна на розі вулиці. Хлопець дивився йому вслід, відчуваючи, як у грудях стискається щось важке. Очі підозріло защипало, змушуючи Пака швидко кліпати, щоб прогнати непотрібні сльози. Він не може зламатись зараз.  

Швидко забравши своє замовлення на виніс, яке зробив заздалегідь, хлопець повернувся додому. Він почав прибиратись, щоб зайняти голову та руки рутиною. Не  можна думати. Ці думки не приведуть ні до чого доброго. 

Дзвінок в двері застав Пака у спальні, де він вже перебирав і впорядковував одяг у шафі. Він кинув світер, що тримав у руках, на ліжко і поспішив відкрити другові. 

На порозі стояв Техьон із пакетом у руках. 

• Я приніс тобі щось смачне, - усміхнувся він. - Знаю, що твій холодильник пустий. 

• Ти добре мене знаєш.  - вдячно посміхаючись відповів Чімін. - я теж підготувався.  

Вони пройшли до кухні, Пак почав розкладати продукти з пакетів, а Те з цікавістю заліз в паперовий пакет з вже готовою їжею. 

• О, ти взяв мій улюблений сендвіч. 

• Звичайно, там ще й твоє капучино з кокосовим сиропом стоїть. 

• Боже, що за чудовий друг в мене?  

• Почекай, я запишу це на диктофон, щоб потім дати тобі послухати власні слова.  

• Еее, ну нащо так? Гарно ж спілкувались.  

В такій легкій атмосфері, вони поснідали і Чімін нарешті відчув той спокій, якого прагнув з моменту зустрічі з Міном.  

Техьон наче відчуваючи, що друг згадав, щось неприємне, замовк і уважно дивився на нього. І в його очах було більше, ніж просто цікавість. 

• Міні, - його голос був м’яким, - ти сьогодні виглядаєш так, ніби носиш на плечах цілий світ. 

• Та ні, просто втома від робочого тижня, - швидко відмахнувся Пак, роблячи  останній ковток кави. 

• Не бреши мені, - голос Техьона став твердішим. - Я бачу, як ти ховаєшся за цією усмішкою. Ти ж знаєш, що зі мною можна говорити відверто. Я завжди з тобою. 

Чімін мовчав. Його пальці нервово стискали серветку. В один момент його ілюзія душевного спокою рухнула, відкриваючи руїни душі.  

Очі знову защіпало, та тепер він дозволив їм пролитись. Тепер можна. Тепер безпечно. 

• Я… я більше не можу, Те, - голос зірвався. - Я втомився від цього. Я втомився від того, що кохаю його. Що не можу сказати йому про це. Втомився від постійних думок в голові. Втомився.  

Сльози покотилися щоками, в хлопця була справжня істерика та Кім не розгубився, а одразу підсів ближче і обійняв його. Він не перебивав, не казав, що все буде добре, просто був поряд, підтримуючи.  

• Я намагаюсь сміятися, жартувати, бути тим, ким він звик мене бачити. І усе в марній надії, що він погляне глибше. І нарешті побачить, що я не відкрита книга. - він почав трохи задихатись та не міг зупинитись. Откровення лилось з нього і він боявся зупинитись. - Але всередині мене наче залишилась одна  порожнеча. І тепер, коли він почав зустрічатись з Юною.... мені здається, що я зникаю. - закінчив він вже ледь тихо, наче сказавши це голосніше про це почує увесь світ. 

• Міні, - нарешті промовив Те, - ти маєш право на свої почуття. І маєш право бути як легким так і складним. Ти не повинен доводити комусь, що вартий любові. Ти вже вартий. 

Чімін схлипнув, але слухав уважно. 

• Якщо він не бачить тебе справжнього - це його сліпота, а не твоя провина. Ти не непридатний. Ти просто зараз болиш. Але біль не робить тебе гіршим чи не таким.  

Пак закрив обличчя руками, намагаючись прийняти і повірити в ці слова.