7

     Ціле літо Мишко на заходив у гості до Сергійка. І навіть на майданчику, коли хлопці бачились, Мишко уникав спілкування з Сергієм. Зустрілись вони вже в школі. Вчителька їх посадила за сусідні парти, навпроти один одного. Але все одно Мишко відвертав погляд від Сергія. Та після закінчення уроків Сергій наздогнав Мишка на шкільному подвір’ї.

- Привіт. – Першим привітався Сергій, але Мишко не відповів. І Сергій продовжив далі: - А ми сьогодні з мамою і татом йдемо в зоопарк!

- Йдіть собі. Мені що того? -  Не підіймаючи очей пробурмотів Сергій.

- Хочеш з нами?

- А можна?

- Звісно. Мама і тато проти не будуть!

- Тоді пішли!

      Похід в зоопарк пройшов чудово. Батьки Сергійка не пригадували Мишку його погану поведінку, а він поводився досить ввічливо. Коли роздивились всіх тварин, хлопцям купили морозива і дозволили пострибати на батутах.  А потім всі трохи втомлені, але дуже задоволені повернулись додому.

     Після походу в зоопарк, Мишко знову став частим гостем у родині Сергія. Про випадок із скандалом на його день народження, ніхто не згадував. Хлопці разом вчились, разом обідали і вечеряли, разом гуляли. Батьки Сергія часто брали Мишка з собою в недалекі поїздки – на пікніки, прогулянки, в кіно. А святкувати своє день народження Мишко більше не хотів. Він завжди приходив  на свято до Сергія, а на своє десь зникав. І навіть наступного дня не хотів, щоб його вітали. Хоча мама Сергія, Ольга, жаліючи хлопця, часто купувала йому хороші речі, від яких той не відмовлявся.

     Так минав час. Хлопці виросли, перейшли у випускний клас і так само дружили. Та якось увечері, повернувшись з роботи, батько Сергія повідомив, що вони переїжджають в інше місто. Його переводять на нову посаду і цю квартиру доведеться продати, а купити нову вже там. І Ольга, і Сергій були засмучені. Проте вибору у них не було. У батька хороша зарплата, саме на ній тримається весь сімейний бюджет, а те, що отримує матір були лише маленькою часткою цього бюджету.

- Знаєте, я міг відмовитись! – Почав розповідати батько. –  Але мою посаду тут скорочують, тому мене перевели б на іншу, менш оплачувану. А там, навпаки – платитимуть більше. Та й місто там велике! Більше можливостей буде у тебе, Сергію, і навчальний заклад підібрати, і нових друзів знайти!  

- Ага! І старих втрати! – Поправив батька Мишко, який , як зазвичай, був присутній у їхньому домі. – Гаразд, на добраніч. Піду вже я, може, в мене в домі вже досі не скандалять.

Сергій підвівся, щоб провести Мишка. Але той його зупинив.

- Не треба мене проводити! У тебе ж важливіші справи! – Сказав Мишко і пішов.

За дуже короткий термін батьки Сергія купили нову квартиру, знайшли покупця на стару, зібрала свої речі і вже готові були переїжджати. Ввечері Сергій востаннє вийшов погуляти у двір, де проминуло його дитинство. Він попрощався з товаришами, пообіцяв писати і дзвонити. Серед них був і Мишко. Він вже перестав задиратися із хлопцями, хоча ні з ким, крім Сергія, не товаришував.

- Що ж, Мишку, мій номер телефону ти знаєш, дзвони в будь-який момент, а ще приїжджай в гості. – Звернувся Сергій до Мишка, коли всі інші розійшлись.

- Ага. – Буркнув Мишко. – Завтра зранку ще прийду тебе провести.

Прощання зранку було коротке, бо батько Сергія дуже поспішав.

- Мишку, ти мій найкращий друг! І назавжди ним залишишся! Ти знаєш, що я допоможу тобі, якщо буде така потреба. Не соромся, дзвони, коли тільки я знадоблюсь! – Урочисто мовив Сергій, перед тим, як сісти в машину.

- Справді? Дякую, Сергію! Я тебе теж завжди пам’ятатиму! Слухай, а подаруй мені щось на згадку?

- Хороша ідея! А що ж тобі подарувати?

- Ну хоча б ось цей плеєр, що тримаєш!

- Та без питань! – І Сергій вручив Мишку свій новенький плеєр, на який довгий час збирав кошти із своїх кишенькових.

     Перші місяці після відїзду Сергій часто спілкувався з Мишком. І їхні розмови тривали довго. Хлопці, закінчивши школу, втупили до навчальний закладів: Сергій до університету у своєму місті, здобувати професію програміста, а Мишко вступив у місцевий технікум, планував стати товарознавцем. 

У перші дні навчання хлопці розповідали про свої враження від навчання. Обоє були в захваті. Та з часом розмови стали рідшати. І в Сергія, і у Мишка з’явились нові знайомі, а з ними і багато важливих справ. Коли Сергій телефонував до Мишка, то той не міг говорити, бо був із новими друзями, а коли звільнявся Мишко, то були справи у Сергія. Спочатку їм вдавалось поговорити раз на тиждень, потім раз на місяць, а далі – ще рідше. А одного дня Сергій набрав номер Мишка і не отримав відповіді. Зв'язок був відсутній і на другий, і на третій день. Мишко не передзвонив Сергію ні через тиждень, ні через місяць. Так їхнє спілкування припинилось