3

     Сергій розплющив очі: навкруги сліпуче біле світло. Світло нестерпно різало очі і він знову заплющив їх. Заснув. І знову цей сон з дитинства.

- Ану віддай! Віддай! – Кричав на вухо маленькому Сергійку хлопчик також віку.

- Ні, не дам! Це моя машинка! – Заперечив Сергійко. Йому зовсім не хотілось давати свою нову машинку, яку лише вчора купили батьки, цьому незнайомому хлопчику. Але хлопчик вперто наполягав на своєму.

- А я кажу: дай! – Ще раз спробував вихопити машинку чужий хлопчик, а коли це не вдалось, взяв іншу машинку, стару та поламану, та вдарив нею по лобі Сергійка.

    Сергійко відчув сильний біль і заплакав. А незнайомий хлопчик спокійно грався новою машинкою на іншому боці пісочниці. До Сергія підбігла мама, яка сиділа неподалік на лавці. Вона якраз говорила з іншою жіночкою, і тому не бачила з чого все розпочалось. Хлопчик розбив Сергійкові брову, з неї текла кров. Мама зупинила кров, приклавши хустинку. А потім Сергія відвезли в лікарню. В паніці ніхто не звернув увагу на те,  де поділась нова машинка і на незнайомого хлопчика, що вдарив Сергія. В лікарні довелось накласти кілька швів. Шрам лишився. Є ще й досі.

    Сергій, не відкриваючи очей, хотів нащупати шрам. Провів рукою по лобі і не знайшов його. Натомість нащупав тканину. Бинт. Вся голова була обмотана. Знову розплющив очі. Навкруги багато світла і… мама? Не може бути. Він заплющив очі. І знову сни… 

    Цього дня Сергій повертався з мамою із магазину. Мама купила йому морозиво, відразу ж декілька порцій. Одну із них – ескімо, Сергій вже їв дорогою. Вони вже були біля під’їзду, коли раптом почувся дитячий голос:

- Я теж люблю морозиво, але мама його не хоче купувати!

    І мама, і Сергійко обернулись до лавки, де і сидів той, хто це сказав. Сергійко відразу впізнав хлопчика. Це був той самий хлопчик,  що не так давно забрав його машинку та ще й розбив йому лоб.  Але рана вже  не боліла і тепер Сергійку навіть стало шкода свого кривдника.

- А чому мама не хоче тобі купувати? Можливо, у тебе хворе горлечко? – Спитала у хлопчика мама Сергійка.  

- Ні, не через це. Мамі й так не вистачає на… випивку! – Випалив хлопчина.

- Що? – Мама була здивована, а, може, й обурена. Вона вже відкрила рот сказати ще щось, та раптом закрила його, пригадавши, що поруч шестирічний син, та й хлопчик на лавці теж, мабуть, такого ж віку. Тому вона лагідно звернулась до Сергія: - Синку, дістань із пакету одну порцію морозива і пригости хлопчика.

- Ні, не треба… - Чомусь відмовився хлопчик. Але Сергійко, якого батьки вчились ділитись і який знав, що як закінчиться морозиво, то мама купить ще,  швидко дістав морозиво і поклав його біля хлопчика.

- Дякую. – Поглянувши з-під лоба на Сергійка, мовив хлопчик. А Сергій, взявши надійну  мамину руку, пішов додому.  Потім він запитав у своєї мами, чому мама цього хлопчика не може купити йому морозива.

- У неї немає грошей! – Коротко пояснила мама.

- А що їй не дають на роботі? – Спитав шестирічний хлопчик, який розумів усе буквально.

- Не знаю. Напевно, у них все складна ситуація.

Сергій не став більше допитуватись, тим більше, що у його віці були значно цікавіші справи.