Другий шанс Вікторії

Розділ 10

Для дівчини благородного походження Бат — це унікальна можливість проявити себе в напівофіційній обстановці. Майже весь вищий світ з’їжджається до цього маленького курортного містечка під благовидним приводом — «покращити здоров’я».

Насправді ж Бат став ареною для всіляких інтриг, пошуку вигідних шлюбів та зміцнення соціальних зв’язків. Саме тут, серед мінеральних джерел і акуратних садів, зав’язувалися романтичні союзи, підслуховувалися секрети, обговорювалися останні лондонські плітки. Для дівчини з вищого світу такий візит був не стільки можливістю «відновити здоров’я», скільки шансом наочно продемонструвати себе на шлюбному ринку.

Тому поїздка в Бат завжди викликала захоплення й трепет у чутливих серцях юних — і часом надто меркантильних — панянок.

Мій же настрій був геть протилежним.

Мені не подобалося, куди ми їдемо, до кого ми їдемо і як ми їдемо. Мені взагалі не хотілося залишати Ешвуд-Корт. Але, на мій величезний подив — і навіть жах — тиждень тому я отримала короткого, лаконічного і холодного листа від Арчибальда.

Брат наполегливо рекомендував (читай — вимагав) поїхати до Бата і «відновлювати здоров’я». Сказати, що я була здивована — не сказати нічого.

Такий поворот подій геть не вписувався в мої уявлення про бажання брата. Але повна оптимізму й радості приписка Маргарет наштовхнула на думку, що відмовити вагітній дружині Арчибальд просто не зміг.

І тому весь цей тиждень Моллі ретельно пакувала мої валізи, командуючи покоївками направо й наліво, немов генерал своєю маленькою армією.

— Яку сукню краще взяти, міс? Блакитну чи бежеву? — допитувалася вона, розклавши переді мною скромний гардероб.

— Все одно, — байдуже відповідала я, навіть не глянувши на вбрання і продовжуючи старанно виводити літери на папері.

Ось! Ще одна причина ненавидіти Бат! Він відриває мене від улюбленої справи. Я не зможу повністю занурюватися в світ своїх фантазій і довіряти їх паперу.

Доведеться відкласти завершення свого роману щонайменше на місяць. А я ж була так близько до успіху! Маргарет уже встигла прилаштувати п’ять моїх оповідань до щомісячного журналу «Белл», і я з трепетом та нетерпінням чекала, коли зможу подати видавцеві свій великий твір.

А замість цього...

Карета рівномірно гойдалась на вибоїстій дорозі, а я, стиснувши губи, приречено чекала кінця подорожі. Чотири довгих дні, наповнені пилом, спекою і безперервною тряскою, виснажували, але ще більше дратувала думка про те, що попереду на мене чекає Бат. Перспектива провести там цілий місяць пригнічувала.

Моллі, що сиділа навпроти, час від часу кидала на мене швидкі погляди, але тепер мовчала, здогадуючись, що мені не до розмов — мені потрібна тиша. Я не скаржилася, але з мого обличчя можна було прочитати все, що я думаю про цей "чудовий" відпочинок.

Так, я розумію, що Маргарет хотіла як краще. І мені справді потрібно продовжувати боротьбу за своє здоров’я, адже я досі залишалась слабкою, але…

Я не хочу до Бата! У мене якесь недобре передчуття.

— Ми ж майже приїхали, міс? — не витримала Моллі, подаючи мені пляшечку з водою.

— Хотілося б так думати, — пробурмотіла я, приймаючи її пропозицію.

Моя покоївка усміхнулась у відповідь, але я знала, що вона так само, як і я, втомилася від цієї нескінченної дороги.

І раптом карета різко сіпнулася і почала сповільнювати хід, поки зовсім не зупинилась. Я відчула сильний поштовх і вдарилась ліктем об стінку. Моллі підвелася й кинулася до мене.

— Міс, ви не забилися?

— Все гаразд, — заспокоїла я покоївку, намагаючись не кривитися. Ще не вистачало, щоб Моллі тепер квоктала наді мною всю дорогу.

— Ох, міс, і все ж краще переконатися, — з сумнівом протягнула вона.

— Не треба, — сказала я більш твердо й, щоб відволікти її від надмірної турботи, запитала: — Що трапилося?

— Здається, проблема з колесом, міс, — пролунав зовні голос кучера. — Доведеться затриматися. Колесо пошкоджене.

Я зітхнула. Затримка в дорозі була останнім, чого мені хотілося. Але що вдієш?

— Доведеться вийти й почекати, поки слуги все полагодять, — спокійно сказала Моллі, вже відкриваючи дверцята.

— Не варто, — у дверному прорізі з’явилося худорляве, похмуре обличчя кучера. — Тут занадто вузька дорога, леді. Та й місця… Це об’їзний шлях, тож краще вам залишитись у кареті, а ми швидко все полагодимо.

Я кивнула, зовсім не заперечуючи проти того, щоб залишитися всередині. Надворі стояла така спека, що думка вийти й дихати пилюкою, поки слуги намагатимуться полагодити колесо, зовсім не приваблювала. Зрештою, карета хоч і не була найзручнішим місцем для відпочинку, але тут принаймні можна було сховатись від палючого сонця.

— Добре, — коротко відповіла я, притулившись до спинки сидіння й намагаючись влаштуватися якнайзручніше.

Моллі кинула на мене замислений погляд, але мовчки опустилася назад на своє місце. Ми обидві розуміли, що ця затримка — не більше ніж тимчасова прикрість. Залишалося лише терпляче дочекатися, поки колесо буде відремонтоване, й ми продовжимо шлях до Бата.

Втім, не минуло й десяти хвилин, як позаду почувся стукіт копит. Я підняла очі, гадаючи, хто ж може їхати цим вузьким об’їзним шляхом. Відповідь не забарилася: шум посилювався, і незабаром з-за повороту з’явилася інша карета в супроводі пари вершників.

Моллі напружилась, ніби відчула, що зараз станеться щось неприємне. Вона тут же потягнула  штору, навіть не чекаючи мого наказу. Тим часом зовні пролунав грубий голос:

— Гей, там! Звільніть дорогу! Приберіть свою карету з шляху!

Це був слуга, і судячи з тону, він зовсім не збирався демонструвати люб'язність. Його господарі, очевидно, не звикли чекати, тим більше на такому вузькому шляху.

Наш кучер щось відповів йому, і зав’язалася суперечка.

— Не варто, міс, — прошепотіла Моллі, помітивши, як я потяглася до фіранок. — Ми ж не знаємо, хто це.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше