Другий шанс Вікторії

Розділ 7

Пів року потому…

Перший день літа видався неймовірно спекотним. Здавалося, що природа просто рвалася з ланцюга, і для цього їй був потрібен лише формальний привід — такий, як початок сезону.

Попри те, що на вулиці добряче припікало, Моллі вирішила влаштувати нам прогулянку, неухильно дотримуючись вказівок доктора Гартлі.

Мені залишалося лише підкоритися, адже говорити мені досі було важко, а вступати в полеміку з відданою служницею не було жодного бажання. Іноді Моллі забувала про межі, коли йшлося про моє здоров’я, а я не хотіла нагадувати їй про кардинальну відмінність наших становищ.

У засланні забуваєш про суворий етикет і можеш дозволити собі певні вольності.

Хоча засланням це було лише на думку Арчибальда й Маргарет — кожен з них тією чи іншою мірою вважав, що я страждаю в Ешвуд-Корті. Але насправді все було зовсім не так.

Тут мені вдалося знайти спокій, затишок і турботу, яких мені явно бракувало в Лондоні. Завдяки цьому, а ще, мабуть, благотворному впливу природи, я почала стрімко одужувати. З часом у руки й ноги почала повертатися чутливість. Поступово я змогла ворушити кінцівками, і це було справжнім дивом. Маргарет одразу ж примчала з Лондона таємно від Арчибальда, прихопивши з собою доктора Гартлі.

Доктор був стриманий і професійний, але я помітила в його погляді ледь вловимий відтінок подиву, коли він оглядав мене.

— Прогрес просто вражаючий, міс Ешвуд, — сказав він, уважно перевіряючи мої руки й ноги. — Якщо все продовжиться такими темпами, то за кілька місяців ви зможете самостійно ходити.

І його слова виявилися пророчими. До літа мені вдалося навчитися пересуватися на випрямлених ногах. Не скажу, що могла бігати чи ходити зовсім без допомоги, але з гордістю можу сказати, що стежку навколо маєтку я долаю майже без участі Моллі.

А от з мовленням і пам’яттю мене чекав сюрприз. Зазвичай у таких випадках саме вони повертаються першими, але не в моєму випадку.

Мовлення залишалося для мене складним. Слова приходили повільно, зусиллям, ніби мені доводилося витягати їх із глибини власної пам’яті, де вони застрягли разом із уламками мого минулого. Іноді мені вдавалося вимовити кілька речень поспіль, але щоразу це давалося болісно, і я відчувала, що не можу висловити все, що думаю чи відчуваю.

Моллі завжди терпляче чекала, поки я заговорю, не підганяючи мене й не показуючи, що це завдає їй незручностей. Вона просто слухала, кивала й м’яко виправляла, якщо я збивалась. Її турбота була важливою частиною мого одужання, і хоча я часто мовчала, наші прогулянки й розмови — навіть короткі та уривчасті — стали для мене важливим ритуалом.

Що ж до пам’яті, то її повернення здавалося ще складнішим процесом. Я пам’ятала багато з дитинства, уривки життя в Лондоні, але найважливіші події, що привели мене сюди, лишалися прихованими за туманом. Генрі, мої заручини, події, що спричинили розрив, — усе це було, немов закрита книга, сторінки якої я не могла перегорнути.

Але це було ще не все.

Найдивніше й найстрашніше ховалося в іншому. Мої спогади ділилися на дві частини. Одна належала моєму дитинству тут, у Ешвуд-Корті, а друга...

Друга — зовсім іншій жінці. Її теж звали Вікторія, й вона жила у дуже дивному світі. Щоправда, коли я занурювалася в ті уривчасті бачення, це не здавалося мені дивним. Двадцять перше століття, незрозумілі речі: машини, комп’ютери, телевізори… Навіть якби я могла говорити вільно, мені не вистачило б слів, щоб усе це описати. Та я б і не наважилась.

Бо тоді брат справді виконав би свою погрозу й відправив мене в Бедлам.

Тому я старанно відганяла ті лячні й незрозумілі образи. Та мене турбувало дещо більше. З’ясувати напевно, що стало причиною мого розриву з нареченим, падіння в очах суспільства й тяжкого фізичного стану, так і не вдалося. Усе це було оповите мороком якоїсь нерозгаданої таємниці, й я ніяк не могла зрозуміти, що ж стало причиною.

Та й загалом, вибір Генрі Ленгтона завжди здавався дивним. Щойно я більш-менш почала вільно рухатись, одразу ж узялася за вивчення родоводу мого несправдженого чоловіка. Чому мене цікавив чоловік, обличчя якого я навіть не пам’ятала?

Усе просто — я вважала його винним у своєму нинішньому жалюгідному становищі. Звісно, такі думки були далекими від вихованості леді, адже в нашому суспільстві вся відповідальність завжди лягала на жінку. Але зізнаюсь: у душі я покладала всю вину саме на Генрі Ленгтона.

Судячи з уривків розмов, які мені доводилося чути (так, мені доводилося підслуховувати плітки покоївок, що було ганьбою для леді, але вибору в мене не було), а також з туманних натяків Моллі, я зрозуміла, що через відмову маркіза від заручин я опинилася в немилості.

Коли ж з’ясувалося, що я хвора й більше не з’являюся в світському товаристві... О, для мене двері багатьох шляхетних домів були зачинені.

Щоправда, я й сама не могла б туди з’явитися через стан здоров’я, та все одно… Гірко усвідомлювати, що ти віднині — парія, і не розуміти, що стало причиною.

Тож щодо дивних мотивів цього невдалого шлюбу. Попри те, що я походила з гарної родини, а мій брат був графом, наш титул усе ж був недостатньо високим для маркіза Гейвуда. Річ у тім, що мій колишній наречений був спадкоємцем свого престарілого дядечка, лорда Едмунда Уіндема, герцога Пембрука. Той обіцяв незабаром відійти в інший світ і передати Генрі титул герцога.

Згодьтеся, маркіз міг розраховувати принаймні на доньку герцога, а тут була я. Так, вони з моїм братом були у дружніх стосунках (це я дізналася від прислуги), але дружба не втручалася в політичні справи, а шлюби серед аристократів — це завжди політика.

Та щось змусило Генрі Ленгтона обрати саме мене. І все ж цей вибір обернувся катастрофою.

Найбільше мене непокоїло питання: чому він так раптово відмовився від заручин? Коли все вже було вирішено, коли ми оголосили про наш союз, а наші родини будували плани, що могло так різко змінити його думку? І чому це співпало з моїм захворюванням?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше