Другий шанс. Істинна

Розділ 4

 

Коли Керолайн зникла в ліфті, я залишилася сама у просторих апартаментах на самій вершині вежі. Пройшовши вглиб приміщень, я знайшла там вхід до розкішної, явно гостьової спальні. Усе навколо було абсолютно свіжим, бездоганним, пахло легким цитрусовим ароматом із нотками водяних квітів. Але щойно я почала досліджувати цей простір, стало зрозуміло — я в золотій клітці… Усі слова про те, щоб побути просто гостею, були сказані лише з ввічливості. Гостей не замикають…

Двері, що вели до ліфта, не реагували на мої дотики — панель видавала глуху відмову в доступі. На стіні виявилися дві приховані панелі, за якими, судячи з усього, ховалися переходи до інших технічних або житлових приміщень верхнього рівня, але вони теж були заблоковані. Виходу назовні не було. Мене не замикали на замок у звичному розумінні, але кожен мій крок тут був під наглядом.

Обід, а потім і вечерю безшумно подавали в залі практично невидимі слуги, які встигали зникнути до мого приходу. Усе це наштовхувало на думку, що за моїми пересуваннями стежать і камери. Надто вже вчасно хтось з'являвся у приміщенні й ішов. Я механічно з'їла подані страви, намагаючись упоратися з наростаючою тривогою. Потім навіть захотілося посидіти й підстерегти, коли хтось прийде забирати порожні тарілки після вечері, але сенсу в цьому я не бачила. Якщо за мною стежать, то так ніхто й не з'явиться. Відповідей на свої запитання я досі не отримала, а витрачати час на «сидіння в засідці» зараз було нерозумно.

Увечері, вкладаючись на м'яке, незвично зручне ліжко, я не могла змусити себе заснути. Думки знову й знову перестрибували з Керолайн на Коула. Де він зараз? Чи все продав на Ореосі? Чи вже полетів на своєму кораблі в пошуках нових можливостей, чи зараз крутиться в каюті «Колібрі», проклинаючи той день, коли зв'язався зі мною? А може, блукає десь унизу вулицями нічного міста, навіть не підозрюючи, що я замкнена на самій вершині цього клятого кришталевого моноліту, наче принцеса з казки у вежі?

Усі ці запитання роїлися в голові й продовжували переслідувати мене уві сні, у якому я то підіймалася ліфтом під самі хмари, щоб там пересісти на «Колібрі», який завис в атмосфері, то бігла кудись геть, перестрибуючи через гігантські газові скупчення в безодні космосу.

Ранок розпочався за розкладом. Щойно за панорамними вікнами зажеврів світанок, як до кімнати безшумно увійшов робот-діагност у супроводі двох мовчазних жінок — чи то лікарок, чи то технікинь. У мене обережно взяли аналізи — кров, слину, перевірили показники організму.

Після ситного сніданку почалося найвиснажливіше. Мене відвели ліфтом на кілька поверхів нижче, де я кілька годин поспіль проходила незліченні психологічні тести, сканування реакцій мозку, розв'язувала логічні задачі й відповідала на дивні запитання.

Опівдні все нарешті закінчилося. Мене знову під супроводом повернули нагору, до знайомих кімнат. Почуваючись геть виснаженою, я пішла до просторої ванної кімнати, щоб змити напруження ранкових тестів під струменями гарячої води. Освіжившись, у легкому домашньому костюмі, який чекав на мене в гардеробній, я вже звично вийшла до вітальні на обід. Але саме там на мене чекав сюрприз.

В обідній зоні стояв накритий на двох стіл, заставлений вишуканими стравами. А на чолі столу, чекаючи на мене, уже сиділа Керолайн.

 




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше