Важкі броньовані стулки за моєю спиною беззвучно зімкнулися, відрізаючи мене від шуму столичного Ореоса й від Коула, який залишився десь там, у відрізку мого життя, що відділив минуле від невідомого майбутнього. Мені хотілося вийти, усе покинути й вирушити за ним. Але що я могла запропонувати? Що могла дати йому я, невідомо хто, невідомо з чим, боягузка, яка, можливо, саме зараз перебувала за крок від отримання відповідей на свої запитання… Ні. Я похитала головою, відганяючи мару. Він вже все вирішив для себе.
Я стояла у просторому, величному холі центрального офісу корпорації «Форт». І мене оточувала тиша. Простір вражав своїми розмірами, мінімалізмом і строгістю ліній: полірований чорний камінь підлоги відбивав холодне світло високих стель, а повітря було ідеально очищеним, свіжим і абсолютно безликим. Напевно, можна було б зняти носові фільтри, але я не стала цього робити. Наче вони були якоюсь частиною моєї броні, частиною системи, що досі пов'язувала мене з Коулом і «Колібрі».
Глибоко вдихнувши, я рушила до стійки рецепції, за якою, серед панелей із матового скла, перебувала одна людина. Моєї мети досі не було досягнуто. І хоч як мені хотілося розвернутися й піти просто зараз, усередині мене штовхало вперед одне бажання, яке щодня кололо голкою і через яке я розпочала цей шлях. Я прийшла по відповіді.
Коли я підійшла, жінка, що сиділа за стійкою рецепції, з ідеальною зачіскою та холодними, нічого не виражаючими очима, професійно усміхнулася.
— Добрий день. Ласкаво просимо до центрального офісу корпорації «Форт». Чим я можу вам допомогти? — її голос звучав ввічливо, але абсолютно рівно й завчено, наче вона повторювала цю фразу день у день уже щонайменше десять років.
— Мені потрібна зустріч із кимось із керівництва, — намагаючись триматися впевнено, відповіла я. — Я прибула з колоній. У мене є запитання, на які тут зобов'язані відповісти.
Адміністраторка ледь схилила голову, її пальці ковзнули по прихованій сенсорній панелі.
— Ваше повне ім'я, біометричний статус і підстава для візиту?
— Мене немає в базі даних, — я прямо подивилася їй в очі. — Але я знаю, що моє тіло й моє минуле безпосередньо пов'язані з «Фортом».
Жінка на секунду завмерла. Її пальці зависли над панеллю, а потім вона плавно натиснула на якусь клавішу.
— Пройдіть на сканувальну платформу, будь ласка. Для первинної ідентифікації.
У цей час праворуч від стійки засвітився круг на підлозі, у який мені належало стати. Щойно я опинилася всередині цього кола, тієї ж миті з прихованих пазів обабіч вирвалися тонкі сині промені. Вони ковзнули знизу вгору, зчитуючи інформацію про моє тіло.
Я чекала стандартного звукового сигналу підтвердження. Але натомість платформа під ногами видала низку коротких звуків.
Жінка на рецепції, на яку я поглянула, запитуючи поглядом, чи все гаразд, нарешті виявила якісь емоції. Але не минуло й частки секунди, як вона знову професійно заусміхалася, пропонуючи мені зійти з платформи й внести біля стійки якісь додаткові дані. Тож мені здалося, що її швидкоплинна цікавість мені просто привиділася.
Поки я відповідала на уточнювальні запитання, у залі з'явилася ще одна дівчина у формі, схожій на костюм адміністраторки. Я навіть не встигла побачити, звідки вона тут узялася. З боку стійки не було видно ані сходів, ані дверей із зали. Вона спокійно перетнула хол, прямуючи в наш бік, після чого запропонувала мені йти за нею.
— Будь ласка, проходьте, — кивнула вона в бік прихованого ліфта, двері якого розчинилися в дальній стіні зали. Вочевидь, саме ним вона й спустилася раніше. — На вас чекає… особиста зустріч на самому верху.
Я стиснула руки в кулаки, відчуваючи, як завмирає серце. Шлях до істини відкрився швидше, ніж я думала. Але те, що чекало на мене на вершині вежі, перевершувало будь-які мої очікування.
#107 в Любовні романи
#3 в Любовна фантастика
#2 в Фантастика
#2 в Наукова фантастика
Відредаговано: 20.11.2026