Розділ 4. Небезпечна дистанція

Після наради Марина повернулася на своє місце з відчуттям, ніби всередині все стислося в тугий вузол. Вона відкрила ноутбук, занурилася в документи й змусила себе дихати рівно.
Це просто робота. Він — просто керівник, — повторювала вона.
Ігор з’являвся в полі зору мовчки. Переходив між столами, давав короткі вказівки, зупинявся біля когось на кілька секунд — і йшов далі. Коли він підійшов до Марини, вона відчула це ще до того, як підвела очі.
— Ваше резюме, — сказав він рівно. — Сильне.
Вона кивнула.
— Дякую.
— Потрібно, щоб ви підключилися до проєкту з міжнародним партнером. Стислі терміни.
— Зрозуміло.
Їхні погляди зустрілися лише на мить. Жодних емоцій. Лише професійна відстань. Але Марина відчула, як щось у ній зрадницьки тягнеться до нього — і одразу ж зупинила себе.
Ні.
В обідню перерву колеги жваво обговорювали керівника.
— Він ні з ким не зближується, — шепотіли.
— Кажуть, у нього складний характер.
— І дружина дуже ревнива.
Марина слухала мовчки, стискаючи пальці на чашці з кавою. Слова «дружина» різали слух, хоча вона не мала на це права.
Після обіду Ігор викликав її до себе.
Кабінет був просторий і холодний. Панорамні вікна, мінімум декору — все говорило про контроль. Він стояв біля столу, переглядаючи папери.
— Сідайте, — сказав, не підводячи очей.
Марина сіла навпроти, тримаючи спину рівно.
— Те, що було… — почав він і замовк.
Вона підвела на нього погляд.
— У нас нічого не було. Була ніч. І вона не має жодного стосунку до роботи.
Він повільно підняв очі.
— Ви добре тримаєте дистанцію.
— Я її не тримаю. Я її встановлюю.
Між ними повисла тиша. Напружена. Жива.
— Гаразд, — сказав він зрештою. — Працюємо далі. Професійно.
Марина встала.
— Саме цього я й хочу.
Вона вийшла з кабінету, не озираючись. Серце билося швидко, але всередині було відчуття маленької перемоги.
Та вже за кілька хвилин на її пошті з’явився лист.
Від: Ігор
Тема: Проєкт
«Почнемо сьогодні після роботи. Залишайтеся».
Марина закрила очі.
Дистанція щойно стала небезпечно короткою.