20

- Я зараз же покличу нормальних служниць, моя принцесо! - кричить мені в спину Лаура і поспішає до дверей.

- Поклич нормальних фрейлін, - бурмочу собі під ніс.

- Ця сукня вам так личила, - журиться Зоряна. - Вона ж спеціально це зробила, міледі.

- Я знаю, - зітхаю, відчуваючи як злість поступово сходить. Безглуздо зараз злитися на Лауру. Я не зможу протистояти їй, поки не знаю реальний розклад сил. Вона чомусь поводиться занадто зухвало. Суддя Тельман Гратерсі один із найбільш наближених до імператора людей, він явно може щось знати. А від нього і Лаура. Одна фраза про Велізара чого варта.

Мені потрібний не лише шпигун, а й підтримка.

- Міледі, - шепоче Зоряна, заглядаючи мені у вічі. - Все, що про вас говорять у палаці – неправда. Я переконалася в цьому. Ви чудова. І в будь-якій сукні ви будете виглядати набагато краще за кожну з них. Тільки не впадайте у відчай!

Почувши останню фразу, навіть не знаю, що сказати у відповідь. Дивлюся на служницю, не до кінця розуміючи сенс почутого. Вона говорить від щирого серця, дивиться відкрито і добродушно. З усіх сил намагається підтримати людину, яка, на її думку, зараз зазнала емоційного насильства.

Ось тільки для мене це було нісенітницею. Для мене сутичка з Лаурою рівнозначна програній партії в шахи. Я вже зібралася заново розставляти на дошці фігури. Але це я. Ревека Ласс. Та, що пройшла війну, місяць сиділа у в'язниці, а потім своїми ногами зійшла на поміст для страти. Породження Темряви, яке за словами суддів ледь не прирекло Наллу на загибель.

А як же тут існувала ніжна та світла Аріадна?

- Дякую, - посміхаюся, усвідомивши, що вперше за довгий час я почула настільки добрі слова. Опускаю очі: - Мені просто шкода сукню. Северин в кожну з них вкладає душу, а я ось так дозволила її зіпсувати.

У грудях розпалюється тепле почуття вдячності Северину. Я незабаром йому все розповім. Тепер я впевнена, що в цьому тілі надовго. Прийду до нього і…

Руки знайомо опалює теплом. Розгортаю долоні вгору, з них зривається світло та опадає на сукню. За мить чари зникають, а я опиняюся в абсолютно чистому вбранні.

Зоряна відступає від мене і видає захоплений зойк.

А я починаю розуміти, як керувати цією здатністю.

Темрява реагувала на мій гнів та страх. Її притягувала моя рішучість, непокірність та сильна воля. Світло виявилося іншим. Воно відгукується на найкращі почуття. Приходить лише коли всередині немає фальші та гніву.

Ось чому на війну вирушають лише темні маги. Раніше я навіть не замислювалася над такою очевидною відмінністю.

- Здається, нова сукня, мені не знадобиться, - розтягую губи в усмішці. Вимовляю на прощання: - Будь обережна, Зоряно. І уважно стеж за тим, що відбувається, - розвертаюся і виходжу з гардеробної кімнати. Лауру з двома служницями зустрічаю в коридорі. Вона спантеличено хмурить брови, а я знову прикидаюся життєрадісною дурепою:

- Уявляєш, Лауро, в моєму гардеробі знайшлося ще одна така ж сукня. Як гадаєш, це добрий знак? Швидше йдемо у двір. Береку, за мною!

- Хто це? - злякано коситься на вартового інша фрейліна, поки Лаура ошелешено хапає ротом повітря.

- Мій охоронець.

- Охоронець? - охає Одетта, намагаючись підлаштуватися до мене з іншого боку, але її вже силкується відсунути Міланія. Дівчата обмінюються стусанами, думаючи, що я не помічаю: - Невже ви боїтеся когось, міледі? Адже з нами поїдуть охоронці.

- Буде на одного охоронця більше, - знизую плечима, розглядаючи квіти. Ніби ненароком повертаюся до Одетти: - Ти б хотіла отримати від мене подібний букет?

Дівчина блідне і хитає головою. Її затримкою користується Міланія, прудко відтісняє суперницю і стає поряд зі мною, робить обурений вираз обличчя і повідомляє мені:

- Ваш охоронець дивиться на мене, ніби ладен розірвати прямо тут.

"Може, розрубати?" - припускаю подумки, а сама обертаюся та вивчаю поглядом Берека. Такий самий флегматично покірний, як і вчора. Мені взагалі здається, що якщо залишити його без нагляду він просто засне з розплющеними очима.

– Вже відвернувся, – шепоче Міланія.- Але хвилину тому мені здалося, що він готовий був накинутися на мене! Так і пожирав моє тіло очима.

Нічого не розумію. Мене зараз намагаються позбавити охоронця? І для цього вирішили звинуватити його у домаганнях?

- Міланіє, - перейшовши на шепіт, обурено запитую: - Ти що вважаєш себе красивішою за свою принцесу?

– Що? – дивується дівчина. - Я такого не казала. Як так можна?!

- Тоді чому цей страж не намагався накинутися на мене, а на тебе одразу захотів?

– Принцесо! - вражено мимрить Міланія. – Ви ж родичка самого імператора. Напевно, я здалася йому доступнішою…

Я з сумнівом оглядаю її й знизую плечима:

- Тобто ти сама визнаєш себе доступною?

- Ні, леді! – вигукує Міланія.

- Тоді, я нічого не розумію, - скрушно хитаю головою. - Давай детальніше з'ясуємо питання твоєї доступності.

- Не варто, міледі, - видає крізь зуби дівчина. - Мені, мабуть, здалося.

- Таке буває, - приймаю її капітуляцію і відвертаюсь.