18

Повернувшись до кімнати, здивовано завмираю на порозі. Уважно оглядаю світлу вітальню. Мені здається, чи подушки лежали не так, коли я йшла?

Обережно проходжу вперед, зазираю до спальні. Нікого. У ванній кімнаті теж порожньо.

Берек залишається за дверима, а Зоряна завмирає, ледве переступивши поріг. Мовчить і чекає.

У мене ніколи не було особистої служниці. Все ж таки з мене мала вийти не благородна леді, а майбутній воїн. Працівниці в нашому маєтку були життєрадісними жіночками. Завжди ставилися до мене чемно і шанобливо, але жорстких правил на кшталт «не говорити першою», «не піднімати погляд» у нашому домі не було. Втім, я була однією з вірних підданих імператора і не настільки дурна, щоб не знати, як повинні поводитися слуги в палаці.

- Відтепер ти моя особиста служниця, - кажу, дивлячись на Зоряну.

- Ваша Високість, - тихо промовляє вона. - Але я не маю необхідних навичок. Я працювала лише в оранжереї та в саду.

- Ти справді так хочеш повернутися до минулої роботи? - хмурю брови. Можливо у дівчини справді душа лежить копатися в землі, а я тут вирішила їй зіпсувати життя? Але Зоряна різко відповідає:

- Ні, міледі. Просто боюся вас розчарувати. Я не гідна такої честі.

І що, мені тепер її ще й переконувати?

Немає часу. Сама звикне.

- Допоможи мені роздягтися, - розвертаюся і йду в бік вбиральні. Зоряна біжить за мною.

Через дзеркало спостерігаю за тим, як вона плутається у сукні, яку я змогла надягти вранці без сторонньої допомоги.

- Давно ти працюєш у палаці?

- Майже рік, міледі.

- Звідки родом?

- Із провінції Істань, міледі.

По моєму тілу пробігає неконтрольоване тремтіння. Зоряна злякано відсмикує руки, починає просити вибачення. Одного помаху руки вистачає, щоб вона різко замовкла. Мій голос зривається на шепіт:

- Давно ти покинула рідні землі?

- Після початку війни, міледі, - дівчина схиляє голову, зчеплює руки внизу живота, забувши про мою сукню. Похмуро дивлюсь на служницю.

Перед очима воскресають картини спалених вщент сіл, зруйнованих і пограбованих міст, убитих у своїх будинках людей. Істань майже стерли з карти Налли, залишили вугілля і безліч біженців, що втратили все. У мене досі перехоплює подих, варто згадати, що довелося побачити у тій провінції у перші місяці війни.

- Батько зміг вивезти мене та ще кількох сусідських дітей.

Схаменувшись дівчина знову береться за сукню.

- Твій батько теж працює у палаці? - Спостерігаю, як дівчина невпевнено бере гребінь. На мить завмирає, вивчаючи інкрустовану напівдорогоцінним камінням річ, потім дбайливо береться розчісувати білі локони.

- Ні, міледі…

Ну от уже набридло!

Морщусь:

- Зоряно, коли ми віч-на-віч і нас не підслуховують, можеш упускати офіційне звернення «міледі».

- Але я не смію, милі…

- А я наказую!

- Слухаюсь, мі… ой. Вибачте, слухаюсь.

- То де зараз твій батько?

- Він тут, у столиці, - відповідає дівчина з дивним збентеженням і закушує губу. Її руки дбайливо перебирають волосся.

- Хто він? Розкажи.

- Його звуть Юхим. У нашому селі він був теслею, а ще ... - Зоряна ніяковіє і відводить очі. Насторожено стежу за нею:

- Що ще?

Служниця зітхає, але все ж зізнається:

- Він захоплюється різними винаходами. У нас на задньому дворі протікала річка і він сам змайстрував водяний млин. От тільки коли ми до столиці приїхали, він усе сидить щось креслить, пише, бубонить собі під ніс. Сусіди вже косять дивно. Боюся, як би не подумали, що з ним Темна Мати заговорила… я намагалася вмовити його піти на стайні працювати, тільки він не погоджується. Ой, вибачте… не можна так багато говорити.

Задумавшись, дивлюся в блакитні очі Аріадни. Зосередившись на своїй долі та планах помсти, зовсім забула, що не одна я повернулася з тих зруйнованих місць. Навколо ще є люди, які постраждали й кому потрібна допомога. І тепер я маю владу для того, щоб її надати.

- Ви вчинили дуже великодушно сьогодні, - раптом змінює тему Зоряна. Вона насмілюється підняти на мене очі, в них горить непідробне захоплення. Не зовсім розумію про що вона і запитливо підіймаю брови. Дівчина вимовляє тихіше: - Ви допомогли леді Іоланті. Бідолашна дівчинка не винна в тому, що народилася настільки схожою на матір.

- Коли ти встигла так прив'язатися до принцеси? - дивуюся, прикидаючи як взагалі зустрілася дочка імператора та звичайна садівниця.

- Я часто бачила її у парку. Принцесу виводили гуляти в один і той же час, і за одним маршрутом, щоб не зустріти панів. А потім я зустріла її в їдальні для слуг. Не подумайте, Ваша Високість, я зовсім не скаржусь, але для принцеси така їжа не зовсім за статусом.

- Згодна з тобою, - киваю і повільно розтискаю пальці, що склалися в кулак. Руки у Аріадни слабкі та ніжні, пальці тонкі та витончені. Таким кулаком навіть комаху налякати складно.

– Іоланта може говорити? - запитую прямо.

- Так. Просто вона дуже сором'язлива.

Підіймаюся з пуфа й обертаюся до служниці:

- Зоряно, я вмію щедро дякувати людям, які мені вірно служать. З цього дня ти підкорятимешся тільки мені. Не моїм фрейлінам, не економці, навіть не імператору, а тільки мені. Ти зрозуміла?

- Звичайно, міледі, - дівчина зігнулася навпіл: - У мене думок інших не було.

- Ти станеш моїми вухами та очима у палаці. Повинна дивитись, слухати та запам'ятовувати, але сама при цьому будеш німа як риба. І тоді зможеш добре жити та допомагати батькові.

Глянувши у вікно, згадую про слова Санії. Адже мені потрібно на завтра дещо крім сукні. Зацікавлено примружуюсь:

- Ти розумієшся на значенні квітів, Зоряно?