16

Час обіду вже минув.

Сиджу на килимі біля каміна, спрямувавши руку на вугілля. Сила не слухається. Зараз здається, що я маленька дитина, дар якої ледве прокинувся і спалахує стихійно.

Цокаю язиком, відвертаюся й обхоплюю коліна руками. Головний біль раптово спав. Це сталося коли до кімнати приходила Санія. Тепер намагаюся зрозуміти що ж тоді відбулося.

Разом із цими роздумами всередині борються дві сутності: тіло, що начебто взагалі вирішило відмовитися від матеріальної їжі та харчуватися енергією сонця, та душа зголоднілої ворони.

Служниці так і не повернулися, але я вирішую, що треба таки поїсти.

Виходжу в коридор, зупиняюся навпроти чоловіків, що охороняють мої двері, й уважно придивляюся. Праворуч - брюнет із подряпинами від гоління на обличчі, ліворуч - рудий. Другий навіть не намагався позбавити обличчя зайвого волосся і тепер підборіддя вкриває коротка нерівна борода. Саме на рудого і вказую:

- Проведи мене...

На мить замовкаю, прикидаючи в голові чого ж саме зараз хочу. Посміхаюся своїм думкам і закінчую:

-...до покоїв принцеси Іоланти.

Стражник подобається мені набагато більше за служниць і фрейлін. Він не витрачає мій час на демонстративне витріщання очей. Якщо йому завгодно дивуватися, то він зробить це потім. Чоловік киває, розвертається і бадьорим кроком прямує до сходів. Доводиться підхопити спідницю і майже бігти за ним. Від радості, що хоч хтось у цьому палаці виконує мої накази без зайвих рухів тіла, навіть не прошу його йти повільніше. Сподіваюся, тіло витримає невелику пробіжку.

Кімната принцеси опиняється на першому поверсі. Набагато ближче до приміщень для слуг, ніж до покоїв імператора чи навіть важливих гостей. Зупиняюся навпроти дверей і показую стражнику жестом, щоб постукав. Він без слів кориться.

Подумки вже прощаю йому нечищений меч, і роблю позначку в пам'яті дізнатися його ім'я, щоб потім нагородити. Адже я буваю не тільки злом.

З кімнати лунає жіночий голос, що дозволяє увійти. Мій стражник відчиняє переді мною двері.

У покоях принцеси набагато темніше, ніж у моїх. Вікна тут менші. Та й кімната одна, що поєднує в собі спальню і вітальню. Просте ліжко біля стіни, а на дивані розкладені книжки. Принцеса сидить на стільці й руками розбирає волосся ляльці, а її темно-руді локони збирає в зачіску служниця. Поки я оглядаю кімнату, мене помічають і впізнають. Покоївка згинається навпіл, принцеса присідає в кніксені, який у виконанні дівчинки в нічній сорочці має кумедний вигляд.

- Чому принцеса не одягнена? - запитую в покоївки. Вона розгублена:

- У принцеси не заплановано зустрічей сьогодні, Ваша Високосте.

Ще раз уважно оглядаю кімнату, шукаю очима тацю або візок, на яких до кімнати привозять їжу.

- Леді Іоланта, - підходжу ближче, змушуючи дівчинку задерти голову, щоб дивитися мені в очі. Мені здавалося, що Аріадна худа, але тепер я розумію, що кронпринцеса цілком собі "струнка".

У принцеси очі, як два бурштинові камінчики, блискучі на світлі. Неслухняне шикарне волосся спускається до колін, а шкіра як карамель - золотисто-бронзова, рівна і гладенька. Я навіть заворожено тягнуся до неї рукою і завмираю, побачивши разючу різницю між нами. Білий і коричневий мармур. Вона виросте справжньою красунею, але зараз переді мною лише худа дитина.

- Ви вже обідали? - уточнюю ввічливо. Принцеса відриває від мене погляд і запитально дивиться на покоївку. Та знову кланяється, привертаючи мою увагу, і тихо повідомляє:

- Принцесі належить подавати лише сніданок і вечерю, міледі.

Напевно, моє здивування надто явне, бо жінка швидко опускає голову і підтискає губи. Тепер питання з ягодами можна вважати закритим.

- Одягни принцесу, ми з нею підемо до їдальні! - командую, а сама оглядаюся в пошуках зручного місця. Ноги вирішили не прощати мені швидкої ходьби. Знову починаю злитися на це слабке тіло.

- Ваша Високість, - ледь не плачучи, звертається до мене служниця. - Леді Іоланті не можна відвідувати загальні їдальні. Тільки їдальню для слуг.

Здається, у мене скоро брови відваляться. Вони припинять знущатися чи ні?!

Задумливо поглядаю на меч стражника. Рудий слухняно стоїть у дверях, але все ж махаю йому рукою, щоб почекав у коридорі. Сама проходжу до дивана і сідаю. За мною злякано й зацікавлено стежать великі бурштинові очі.

- Відповідай мені, - втомлено звертаюся до служниці: - Я кронпринцеса?

- Звичайно, Ваша Високосте! - кланяється покоївка.

- Я можу вирішувати хто і що робитиме в палаці?

- Звісно, міледі.

- Вище за мене тільки Його Величність Сонце імперії?

- Так, міледі.

- Тоді допоможи вдягнутися принцесі Іоланті. Ми з моєю сестричкою підемо обідати в їдальню. І тільки імператор здатний мені це заборонити.

На слові "сестричка" очі дівчинки загоряються відчайдушною надією. Вона навіть захоплено видихає, дивлячись на мене. Посміхаюся. Смішна дівчинка. Обличчя наївне й відкрите.

Довго розглядати Іоланту мені не вдається. Її швидко хапає покоївка і тягне за собою до ширми. Дівчинка на ходу обертається, немов боїться, що я випаруюся без її погляду.

Служниця щось примовляє, швидко одягаючи Іоланту, а я скептично оглядаю підлогу. Видно, що мити її намагаються, але не часто. У покоях кронпринцеси, навіть прокинувшись на підлозі, я практично не забруднила білу нічну сорочку.

Ратміра зараз не боюся. Хоч і не збираюся наближати нашу зустріч, поки не з'ясую все і не приведу це тіло в норму. Імператору байдуже на дочок, доки вони не досягли шлюбного віку, тому жодних вказівок він, найімовірніше, не віддавав.

Думаю, оточення Іоланти просто поступово витіснило її з хазяйської частини палацу, відчувши свою безкарність, і продовжують погіршувати умови життя для бідної дівчинки. 

Для більшості аристократів її колір шкіри є дуже великою проблемою. Лорди та леді відмовляються їсти в приміщеннях, де присутні кілони, гидують сідати з ними за один стіл, ходити після них у вбиральню або навіть просто перебувати в одній будівлі. У думки закрався образ Міша - компаньйона леді Патриції. Напевно, вона теж тримає його в кімнаті, щоб не дратувати столичну аристократію.