13

Я першою розвертаюся і прямую стежкою далі. Мої компаньйонки біжать слідом, спочатку мовчки, вочевидь намагаючись перетравити те, що сталося, а потім до мене кидається Одетта:

- Леді Аріадна! - обурено шепоче вона. Рука тягнеться до мого ліктя, але в останню мить дівчина отямлюється. - Вам не варто спілкуватися з цією дамою! Вона зганьбила себе на минулому осінньому балу!

Сама згадка балу змушує мене наморщити ніс і швидше відвернутися, щоб дівчата не помітили. У столиці щорічно відбуваються урочистості, і цього року їх не скасовували. Поки на кордоні точилися кровопролитні бої, а солдати ризикували життями в безглуздій, як виявилося, війні, у палаці танцювали, розважалися і пили вино...

Прикриваю очі й прошу:

- Нагадай мені, що тоді сталося.

Одетта кидає на фрейлін гордовитий погляд, посідає місце ближче до мене і з виглядом бувалої пліткарки починає розповідати:

- Вона з'явилася на осінньому балу у тій самій сукні, в якій була на дні літнього сонцестояння. Але це ми готові були їй пробачити, - дівчина вимовляє це з таким виглядом, ніби пожертвувала Патриції власний маєток. - Але потім до леді звернувся Його Високість Фелікс, а вона посміла відповісти йому холодно. Ох, він тоді дуже дотепно зауважив, що вона більше віддає перевагу конюхам і слугам, аніж поважним лордам. А Патриція! Світлий отче, міледі, ви пам'ятаєте, що вона відповіла?

- Ні, - відчуваю, що повільно закипаю і все більше жадаю зустрічі з Феліксом. - Мені тоді нездужало.

- Ах, так, точно. Бідолашна наша принцеса, - охають фрейліни, намагаючись перевершити одна одну в навичках акторської майстерності. Не вірю жодній.

- Вона відповіла, що замість компанії принца справді віддасть перевагу товариству слуги. Нечуване нахабство! Як взагалі можна було таке сказати?! Нехай принц і син фаворитки, але в ньому тече кров імператора.

У палацових коридорах прохолодно. Від стін відбивається цокіт підборів.

Я повністю згодна з Патрицією, але все ж змушена буду поговорити з сином Луїзи, а, можливо, і з нею самою. Фаворитку короля я бачила при дворі, вона завжди яскраво одягалася, намагалася вбраннями перевершити імператрицю, яка навпаки частіше була стриманою в образах. Колишня дружина Ратміра здавалася мені досить розумною жінкою, принаймні цей висновок можна зробити, дивлячись на Велізара - її сина, якого вона виховувала сама, на відміну від інших придворних дам. Можливо, саме тому кронпринц зовсім не схожий на свого батька?

- Нагадай мені, Одетто, - згадую одну важливу деталь. - Хто порадив мені лікаря, що стежив за моїм здоров'ям?

Дівчина спочатку збирається щось сказати, але раптово замовкає, поглядає на інших. Зупиняюся і сама кладу руку на плече фрейліни, змушуючи її дивитися мені в очі. Вимовляю з натиском:

- Хто це був? Ти?

- Ні, міледі, - поспішно відхрещується дівчина. - Лікаря привезла зі своїх володінь Лаура. Його ліки завжди допомагали вам.

- Спасибі, Одетта, - удаю, що змахую з її плеча невидиму порошинку і прибираю руку. - Як добре, що ти так віддана мені.

Прямую до своєї кімнати. Фрейліни поруч уже тихо обговорюють нові вбрання придворних дам, Одетта задумливо мовчить. Хочу дізнатися в них, де решта моїх компаньйонок, але водночас боюся. Шістнадцять дівчат? У мене явно запаморочиться голова від такої великої кількості рюш навколо.

- Залиште мене, - кажу, зупиняючись на порозі кімнати. Фрейліни здивовано переглядаються:

- Але, Ваша Високосте, хіба ви не хочете посидіти з нами до заходу сонця? Ми можемо, як завжди, повишивати разом. До того ж варто підібрати вам вбрання для чаювання на завтра.

- Я сама підберу сукню, - прямо дивлюся на Жаклін. Вона застигає з прочиненим ротом і спантеличено плескає віями:

- Самі? Але ж у вас є фрейліни.

- Ми підкажемо, як поводитися з леді Фаїною, адже ви раніше бачилися лише на балах, - киває Одетта і намагається зробити крок ближче до дверей. Починаю втрачати терпіння:

- Я сама розберуся, що мені вдягнути і як поводитися, - голос Аріадни все ж занадто приємний, дзвінкий, але інтонації вже даються набагато простіше. - Залиште мене!

Фрейліни здригаються і невпевнено схиляють голови, а я різко розвертаюся і ховаюся за дверима в покої кронпринцеси.

Значить, їм не подобається, що я можу приймати рішення сама? Аріадну зробили слухняною лялькою знатних дам? Це цікаво, зважаючи на те, що кожна з них лише передає ідеї власних батьків чи чоловіків.

Задумливо підходжу до вікна й визираю в сад. Уже знайома мені служниця підозріло озирається, підкрадаючись до куща з яскравими ягодами. Їй здається, що ніхто не бачить її. Вона починає швидко зривати плоди, ховаючи собі в кишеню фартуха. Швидко-швидко працює пальцями, постійно озираючись.

Хвилину милуюся краєвидом, що відкрився, потім голосно гукаю стражника, що чергує біля дверей.

- Ви кликали, Ваша Високосте? - здивовано запитує чоловік із рудою короткою бородою. Я наказую йому підійти ближче і вказую пальцем у вікно:

- Бачиш он ту дівчину з коротким волоссям?

Чоловік мружить очі й киває.

- Приведи її до мене. Негайно.

Стражник схиляє голову і швидким кроком йде з кімнати. Я продовжую стояти біля вікна.

Робітниця вже відійшла від куща, вона бере важке відро наповнене землею двома руками та прямує в бік стаєнь. Але їй не щастить сьогодні. Крім мене за нею спостерігала старша. Саме вона зараз підбігає до дівчини, вибиває в неї відро, хапає за волосся і починає щось кричати. З такої відстані не можу розібрати.

Цей кущ росте в імператорському саду, отже, і ягоди належать імператору, а тому збирати їх простолюдинці не годиться. Це вважається крадіжкою, розкраданням імператорського майна.

Впираю руки в підвіконня і стежу за тим, як дівчина, низько схиливши голову, руками загрібає розсипану землю і знову складає її у відро. Ягідний сік забруднив її фартух, а над головою стоїть і вичитує старша.