12

Дорогою розмірковую над тим, що потрібно зустрітися з Феліксом. У мене немає причин вважати, що він пов'язаний з тим, що сталося під час війни. Але як же бісить те, що він зазіхнув на Аріадну! Ця злість виникає не від того, що я тепер перебуваю в її тілі, а тому, що цим вчинком він показав свою зневагу до Велізара. Йому настільки все одно на майбутнього імператора?! Або в нього є якісь підстави вважати себе вищим за нього?! Невже, я чогось не знаю?

Цікаво, кронпринц знає, що сталося між дружиною і зведеним братом?!

Багато чоловіків, сп'янілих від влади, не вважають, що придворні дами мають право їм відмовляти, за простолюдинок і говорити нічого. Але мені здавалося, що кронпринцеса має бути захищена хоча б статусом. Виявляється, ні. 

Рука від злості стискається в кулак, але сили в ньому все ще занадто мало.

Намагаюся зосередитися на жирному джмелі, що літає від квітки до квітки, в кожну засовуючи морду до самої зав'язі. Пухнасте черевце смішно смикається вгору та вниз.

- Леді Патриція Доллі, - фрейліни говорять тихіше, розкривають віяла, перемовляючись за моєю спиною: - Дивіться, вона взяла собі слугу кілона! Йому хоч десять виповнилося?

Повертаю голову і бачу жінку в пишній світлій сукні, в руці вона тримає невеличку прикрашену рюшами парасольку. Їй уже майже п'ятдесят, але вона молодиться. На обличчі так багато коригувального крему, що шкіра здається несправжньою. На шиї масивна прикраса, що покликана відвернути увагу від зморшок. За нею йдуть дві компаньйонки, дві служниці та темношкірий хлопчик.

До останнього придивляюся уважно. Він одягнений як паж, але руки слухняно тримає за спиною, заглядає в очі Патриції, наче віддане цуценя.

Кілони - народ, що проживав у пустелях, які близько сотні років тому були захоплені Наллою. На всіх пустельників чекала доля стати рабами, але сімнадцять років тому цей закон скасували. Це був один з останніх указів попереднього імператора. Попри це кілонів досі сприймають як людей нижчого рангу. Я бачила це навіть на прикладі армії: їхні загони першими кидали на ворога, платили менше, а ставилися зневажливо.

- Думаєш, вона вирощує собі коханця? - запитує Одетта. Їй відповідає інша фрейліна:

- Думаю, в цьому плані їй вистачає конюхів. Ви чули, що вона знову підшукує людину на цю посаду? Куди тільки дивиться її чоловік?

- У карти та склянку, - фиркає Жаклін. Її настрій тримається на позначці "погано", ще й сукня забруднена, і це вона намагається приховати за спідницею молодшої фрейліни. - Її чоловік уже майже програв свої статки. Добре, що в них немає дітей, ця пара змогла б залишити їм тільки борги.

- Дивіться, вона йде до нас! - вигукує молодша, і фрейліни різко відвертаються, удаючи, що захоплені розгляданням квітучого дерева. Починають обговорювати відтінки пелюсток і бутонів з тим же ентузіазмом, з яким поливали брудом Патрицію.

Я ж дивлюся на леді, що наближається. Її зовнішність неприваблива, вона трохи повненька, риси обличчя надто масивні, важка щелепа і маленькі оченята. Але я знаю один секрет Патриції, який вона ніколи не бажала висвітлювати у вищому суспільстві, і саме він змушує мене зараз дивитися на леді інакше, ніж це роблять мої фрейліни.

- Вітаю, Ваша Високість, - схиляє голову Патриція. З її тону розумію, що до Аріадни вона ставиться досить прохолодно. Радше як до номінальної ляльки. Вона не виявляє зневаги, але й поваги кронпринцеса в неї не викликає. Утім, зараз мене це не злить.

Її компаньйонки й слуги вклоняються набагато нижче, але ось на обличчі однієї з дівчат миготить ретельно приховувана відраза. Кілон дивиться на мене схвильовано і здивовано, робить крок назад, намагаючись сховатися за неосяжними спідницями Патриції Доллі.

- Леді Патриція, - киваю у відповідь і привітно усміхаюся: - Мої фрейліни в захваті від вашого нового компаньйона. Представите його мені?

Настає німа сцена.

За моєю спиною вщухає буревій, який розганяють віяла. Фрейліни тільки здивовано видихають тихе "еемм".

Міміка Патриції прихована під шаром маскувального крему, але її очі здивовано розширюються, на мить зміщуються в бік фрейлін і знову повертаються до мого обличчя. Вона очікувала зовсім іншого. Цікаво, а як у палаці ставляться до неї?

З леді Доллі я перетиналася востаннє досить давно. Тоді я ще навіть не вступила на служіння до кронпринца. Мій батько був добре знайомий із цією дамою, але дізналася я про це випадково. Зустріла їх у місті, коли втекла з друзями з військової академії в самоволку. Простежила і дізналася один секрет, який до самої смерті зберегла в таємниці. 

Серед вищої аристократії вважається, що злиденні люди самі заслужили свою бідність. Якщо вони не можуть заробити собі на їжу і притулок, значить, їм немає місця в Наллі. При цьому до уваги не беруть ні наслідки хвороб, ні травми, ні вроджені проблеми, ні будь-які інші життєві обставини.

А тому будь-яка допомога нужденним всіляко засуджується. Особливо аристократи не люблять сирітські притулки в злиденних районах міст. Вони вважають, що такі діти не принесуть Наллі нічого доброго. Але спроби знищити сиротинці призвели тільки до бунтів, і подібні помилки уряд більше не повторює. Замість цього просто вирішили не звертати на таких людей жодної уваги.

Але подібним чином думають не всі.

Такі, як мій батько і Патриція, організовували таємні збори й пожертвування сирітським притулкам і нужденним. Робити це доводилося потайки, щоб не втратити поваги в суспільстві, витрачати не багато, щоб не привертати підвищеної уваги. На щастя, подібні витрати Патриція могла легко списати на чоловіка, який мав славу завзятого карткового гравця.

- Його звуть Міш, Ваша Високосте, - жінка трохи відштовхує від себе хлопчика, щоб мені було зручніше його розглянути. - Він мій новий компаньйон.

Щодо того, кого брати в компаньйони, чіткого регламенту немає. Зазвичай у супроводі знатної дами зобов'язані значаться дві дівчини з хорошою репутацією, а решта на розсуд. Тому приводів причепитися у моїх фрейлін немає.