11

За дверима їдальні на нас чекає Одетта і ті самі дві фрейліни. Тепер за мною тягнуться хвостом чотири дівчини. Вони з ентузіазмом обговорюють вчорашню страту, немов їм стало відомо про неї тільки сьогодні. Це наштовхує на дивні думки. Прислухаюся до розмови краєм вуха, а сама оглядаюся на всі боки.

У палаці майже нічого не змінилося за минулі півтора року. Прямую в сад.

- Аріадно, - несподівано гукає мене Одетта. Зупиняю й обертаюся до дівчини. Здивовано піднімаю брову. Звертатися так фривольно до кронпринцеси при свідках та ще й у саду, де будь-хто може почути, неприпустимо. Принцу я спустила з рук подібне, ми все ж таки сиділи в затишній їдальні, і Даньяр належить до імператорської сім'ї, але ось фрейліни повинні знати, як говорити з пані.

Під моїм поглядом Одетта давиться словами й рефлекторно понижує голос:

- Ваша Високість.

- Я слухаю, - киваю, все ще придивляючись до дівчини. З її батьком я теж хотіла б поговорити, дізнатися, куди ж пішли гроші, які мали витратити на закупівлю нової зброї для солдатів. 

- Я хотіла б запропонувати вам на роль служниці одну з моїх помічниць, вона...

- Не варто, - відмахуюсь і одразу втрачаю інтерес до фрейліни. Обираю одну з чистих вимощених каменем стежок і прямую вглиб саду. Мене огортає солодкий насичений аромат квітів і трав. Я не взяла з собою парасольку й одна з фрейлін намагається накрити мене своєю, але вистачає одного погляду, щоб вона припинила спроби наблизитися. Шкіра в Аріадни тонка і білосніжна, вразлива перед прямими сонячними променями, але я не збираюся затримуватися на відкритій місцевості довго. Прямую в частину саду, де є гарний мальовничий тунель із металевих прутів, обплетених плющем. Праворуч чути приємне дзюрчання води - красивий фонтан підкидає вгору струмінь води, над ним у сонячних променях зависла маленька веселка.

Одетта намагається сказати щось іще про служницю, але я не маю наміру тримати поруч із собою чергову шпигунку. Мені вистачило Віди. Доведеться підібрати когось самостійно.

На очі знову трапляються дівчата, які працюють у саду. Ковзаю по них поглядом і зупиняюся на тій, що з коротким каштановим волоссям. Вона так і не стерла зі щоки бруд, продовжує наполегливо копатися в землі, висаджуючи нові декоративні рослини. Але тепер до слідів землі на її обличчі додався синець.

- Принц Фелікс привіз до палацу коханку, - раптом розмова фрейлін звертає з теми моїх служниць і страти Ревеки на сина імператора. Це привертає мою увагу, і я відводжу погляд від робітниць, заходячи в тінь живого тунелю.

Фелікс Нальський - первісток імператора, син його фаворитки, головний конкурент кронпринца на престол. Усім при дворі відомо, що Ратмір має теплі почуття до своєї коханки Луїзи та першого сина, та все ж всупереч вмовлянням фаворитки спадкоємцем він визнав дитину покійної імператриці. Попри те, що з моменту смерті офіційної дружини минуло шість років, у палаці раз у раз виникали чутки, що імператор одружиться з Луїзою і тим самим зробить кронпринцом Фелікса.

Мені в це не особливо вірилося, адже багато аристократів підтримували імператрицю і саме завдяки впливу її роду Ратмір зміг колись утримати владу. Тепер ті самі люди стали на бік Велізара, а ось Фелікс похвалитися такою лояльністю дворянства не може.

Як людина Фелікс мені не подобався. Складно взагалі сказати, що хоч хтось з імператорської сім'ї, крім кронпринца, був мені симпатичний. Хіба що раніше я від щирого серця підтримувала Ратміра, але тепер ні про яку вірність мови йти не може. Прощати таку зраду не можна.

А після того, як звалилася моя віра в імператора, його діти на мою прихильність розраховувати точно не можуть.

- І хто вона? - тим часом фрейліни продовжують обговорення дівчини, яку привіз Фелікс.

- Кажуть, вона дуже вродлива, - повідомляє наймолодша з придихом, від якого в мене починає сіпатися око. Військова виправка вимагає доповідати інформацію чітко і швидко, а не розтягувати голосні ніби на смертному одрі. Усе ж стримую себе й елегантно сідаю на лавку. Фрейліни займають місця навколо мене, не припиняючи обговорення: - Але вона із зовсім бідного роду. Ні гроша за душею. Вона приїхала лише з двома сукнями.

- Найімовірніше, принц награється нею і влаштує служницею в палаці, - фиркає Одетта і прикривається віялом. Від батька їй дісталася широка щелепа, яку вона прикриває і витріщається на дозорних, які проходять повз нас. Чоловіки схиляють голови.

- А що як він зробить її фавориткою? - нервує Жаклін і так обмахується своїм віялом, ніби в саду різко зникло повітря. Вона надто неприродно обурена. - Так само колись Ратмір привіз Луїзу, а тепер, можливо, зробить її своєю... ой, вибачте, міледі.

У голосі жодного грама провини. Цю фразу було сказано немов спеціально. Тепер дівчата дивляться на мене, чекаючи реакції.

Як вчинила б Аріадна? Скромно опустила б очі, засумнівавшись у своєму становищі? Чи радше перевела б тему?

- Не переживай, Жаклін, - мило посміхаюся в обличчя дівчині. - Якщо імператор не хоче громадянської війни, то він не зробить Луїзу дружиною. Тому Феліксу не загрожує бути спадкоємцем, і він вільний брати собі в коханки будь-яку дівчину. Хоч селянку, хоч... - байдужим поглядом оглядаю корсет її ніжно-персикової сукні й закінчую. - Мою фрейліну.

Жаклін миттєво заливається фарбою, її очі злякано розширюються, і вона швидше прикриває обличчя віялом. Посміхаюся, розуміючи, що моя здогадка правильна. Надто вже вона ревниво поставилася до цієї теми.

У жодному Статуті не вказано, що фрейліни кронпринцеси або імператриці не можуть вступати у зв'язки з чоловіками. Швидше це негласне правило. Кронпринцеса і принц є суперниками, тому Жаклін стає подвійним гравцем. І судячи з усього вона більше схиляється на бік первістка імператора.

- Жаклін! - вигукує Одетта, яка прийшла до тями швидше за подруг. Вона так картинно відкриває рота в удаваному здивуванні, що мені стає смішно. Дочка скарбника зорієнтувалася швидко і вирішила, що їй простіше зрадити подругу, ніж втратити місце в оточенні дружини спадкоємця престолу. Досить холоднокровний і продуманий хід. Ця дівчина не така вже й проста.