9

Нове пробудження виявляється набагато приємнішим, ніж попереднє. Тіло огортають шовкові простирадла, виникає відчуття, ніби я літаю між хмарами. Крізь чисте скло великих вікон у кімнату заглядає ранкове сонце.

Потягуюсь, не поспішаючи скидати з себе дрімоту, але вона різко сходить сама. Ривком сідаю та оглядаю кімнату.

Від страху швидко й голосно б'ється серце. Здається, ніби я все ще у своїй холодній окремій камері, а королівські покої мені тільки увижаються. Навіть з'являється бажання вщипнути себе, але після одного погляду на тонку світлу шкіру нового тіла відкидаю цю ідею. Слідом за нею летить і ковдра. Спускаю ноги на підлогу, підіймаюся та йду у ванну.

Служниця в кімнаті не з'являється навіть після того, як я закінчую з водними процедурами. Невже, Віда так швидко тікала, що навіть нікому не повідомила? Що ж, тоді мені доведеться самостійно знайти собі нову покоївку.

Одягаю сукню, з цим впоратися набагато простіше, ніж із зачіскою. Шовковисті локони струмують по плечах, лоскочуть шкіру. Задумливо пропускаю їх крізь пальці, розглядаючи своє нове відображення у дзеркалі. Коли я зможу звикнути до нього?

Цікаво, Аріадна приваблює кронпринца як жінка? Напевно, так. Вона напрочуд гарна.

Швидко припиняю потік цих неправильних думок, заплітаю косу і прямую на вихід із кімнати. Сьогодні в тілі ще трохи більше сили. Звичайно, до повноцінних тренувань ще дуже далеко, але зараз я, принаймні, не сумніваюся, що зможу пройтися палацом і не знепритомнію.

Біля моєї кімнати чергують два вартові. Вони схиляють голови, але не рухаються з місця. Окидаю їх швидким поглядом, відзначаючи нечищені мечі та відсутні рукавички. Здається, відповідальному за охорону палацу слід краще стежити за своїми людьми, ці двоє явно безладно ставляться до своїх обов'язків. Чи гадають, що біля покоїв кронпринцеси їм не випаде шансу помахати зброєю?

Притримуючи спідниці, прямую на перший поверх. Сьогодні навіть відчуваю легкий голод. Думаю, це добрий знак.

Слуги, що зустрічаються по дорозі, кланяються, бажають доброго ранку. Але бувають і ті, хто просто пробігає повз, вдаючи, що зовсім не помітили принцесу. До таких поки що тільки придивляюся.

Удача залишає мене на сходах. Прикро підтискаю губи, але бігти вже пізно.

- Ваша високість! - вигукує Жаклін і мчить до мене. З нею ще дві незнайомі мені дівчини. Вони з фальшивими охами та ахами намагаються обігнати свою подругу, але куди там. Жаклін ледь не зносить мене з ніг, змушуючи знову відчути себе страшенно легкою та слабкою. Фрейліна чіпляється за мою руку, ніби з неї виховували капкан, а не придворну даму: - Як ваше здоров'я? - на її обличчі проявляється така нещасна гримаса занепокоєння, що можна починати турбуватися про саму дівчину. – Вчора вам було погано. Я чула, що навіть по лікаря послали. Сьогодні все минулося? Думаю, нам варто проводити вас до вашої кімнати!

Вона вдивляється мені в очі, ніби хоче переконатися, що від тієї впевненості й сміливості, на яку натрапила вчора, і сліду не залишилося. Нагадую собі, що варто бути м'якшою, але все ж не збираюся миритися з тим, як тут ставляться до Аріадни. Гадки не маю, що відбувалося у кронпринцеси, але тепер у її тілі виплодок Темряви.

- Здається, я ще не до кінця одужала, - посміхаюся в обличчя Жаклін, потім переводжу погляд на таких самих карикатурно стривожених дівчат. - Адже я знову не побачила вашого ввічливого привітання.

Мої очі серйозні, а тон холодний і діловий, тому фрейліни на мить здивовано завмирають. Їхні фальшиві гримаси змінюються виразом спантеличеності. Терпляче чекаю запуску їхнього розумового процесу.

- Ваша Високість, ми... - невпевнено бурмоче наймолодша з дівчат. Її перебиває Жаклін:

- Напевно, вам варто повернутися в кімнату і прилягти. Вам усе ще не добре, це може бути небезпечно, - вона навіть намагається зрушити мене з місця. З жахом розумію, що в неї це вийде, варто докласти трохи більше зусиль, а тому доводиться діяти рішучіше:

- Відпусти мене, Жаклін. І покажи приклад іншим фрейлінам, як потрібно вітати кронпринцесу. Не змушуй мене чекати!

Дівчина морщить лоба, відкриває рот, але думка так і не виривається з нього. Жаклін усе ж прибирає руки, відходить на крок. Із сумнівом поглядає на таких самих збентежених подруг, але присідає в кніксені.

Складно мені з ними доведеться.

Задоволено киваю вже без усмішки, потім переводжу погляд на решту дівчат. Вони теж кланяються.

- Ось тепер інша справа. Супроводьте мене в малу їдальню і розпорядіться подати легкий сніданок.

- У їдальні? - зовсім розгублено перепитує Жаклін. - Ваша покоївка не принесла вам сьогодні їжу в кімнату?

- Ні, - важко зітхаю і дивлюся в очі Жаклін. Цікаво, чому я її зовсім не пам'ятаю? - Мою покоївку вчора вигнали зі столиці. Вона поводилася надто нахабно і нешанобливо. Так само як і мій лікар. Сподіваюся, я більше не зіштовхнуся з подібними ситуаціями в стінах цього палацу.

Товстіший натяк складно собі уявити. Помилувавшись на зблідлих фрейлін, продовжую шлях у бік їдальні. Дівчата обмінюються багатозначними поглядами й поспішають за мною, але тепер навіть не намагаються обігнати або схопити за руку.

- Ваша Високість, - підлесливо гукає мене одна з фрейлін. - Вас запросила на чаювання леді Фаїна Трейні.

Почувши знайоме прізвище, я сповільнююся, а потім і зовсім зупиняюся. Дівчата оточують мене, чекаючи відповіді.

- Коли?

- Завтра опівдні, міледі, - охоче відповідає фрейліна, але під моїм важким поглядом ніяковіє й опускає голову.