8

- Я ж казав тобі уважно стежити, щоб вона приймала ліки, - бурчить незнайомець. Голос хрипкий неприємний, такий буває від хвороби чи довгих років куріння. Він витягає мене з солодкого небуття, але поки що мені вдається не подати вигляду, що я прокинулася. Слухаю: - Кажеш, вона потягла тебе до міста? Можливо, що її свідомість помутніла. Це може бути побічним ефектом від ліків. Було ще щось? Нудота, сплутана мова, втрата орієнтації у просторі?

Мені здається, чи ця людина зараз перераховує типові ознаки отруєння?

- Ні, - служниця стоїть біля підніжжя ліжка. - Вона говорила цілком чітко і... мені взагалі здалося, що це зовсім не вона.

А це погано. Не скажу, що я була стурбована тим, щоб не видати себе, скоріше просто розуміла, що в подібне мало хто повірить, але на майбутнє варто запам'ятати й поводитися акуратніше.

- Вона змусила мене принести їй інший сніданок, вклонитися і звертатися до неї офіційно, - пошепки скаржиться Віда. - Поїхала до кравця. Ще й пігулки пити не захотіла. Це дуже дивно! Вона ніколи так не поводилася. Завжди нижче трави та тихіше води була! Ні скаржитися нікому не наважувалась, ні наказувати. А тут ось... з ранку ніби уявила себе справжньою імператрицею! Я злякалася, що, можливо, вона завагітніла і відчула владу.

- Завагітніла? – дивується лікар. - Але ж принца півтора місяця як немає у столиці. Після його від'їзду я оглядав її й не виявив жодних ознак.

- А що як нагуляла і вирішить видати спадкоємця! - підкидає варіанти покоївка. - Потрібно перевірити ще раз!

- Хоча б у свідомість нехай прийде, - із сумнівом відповідає чоловік.

Я внутрішньо готуюся, згадую як триматися в бою з сильнішим противником. Для Аріадни зараз навіть служниця має перевагу в силі, та хоч відра тягає. Тому варто зосередитись на швидкості та спритності, використовувати вагу противника проти нього самого.

- Ану ж вона прокинеться і знову почне вдавати з себе незрозуміло що! Раптом до імператора побіжить? Ні, давай зараз. Якщо мене зловлять, я тебе за собою потягну. Якщо дитини немає, я її знову зможу пігулками напихати, а якщо є, то пустимо чутки, що нагуляла принцеса. Нехай із нею принц розбереться.

- Гаразд, - наважується, нарешті, лікар. Відчуваю як поряд прогинається ліжко і різко підіймаю повіки:

- Ви готові втратити відразу дві руки? - цікавлюся у чоловіка. Голос нарешті виходить таким, який мені потрібен. Тіло ніби стало трохи сильнішим після відпочинку, а від інтонації віє холодком. Лікар - круглолиций чоловік з куцою борідкою - швидко відскакує від ліжка і ховає руки за спину.

- Я не… Я нічого… Ваша Високість, я просто хотів допомогти вам, ви втратили свідомість і…

- Я просто заснула, - спритно сідаю на ліжку, розминаю плечі. Рухатися наче стало простіше. Цікаво, це так сон вплинув чи щось інше?

- Ви ослабли, Ваша Високість, - лікар схиляє голову і старанно намагається переконати мене, що мені дуже погано. - Імператор та кронпринц стурбовані станом вашого здоров'я. Ви повинні приймати таблетки в той самий час, інакше ви можете взагалі перестати ходити та…

- Я вирішила, що більше пігулки мені не потрібні, - заявляю просто в обличчя чоловікові й встаю на ноги. Він дивиться на мене і повільно розтягує губи в посмішці. Він не вірить у те, що Аріадна йому суперечить. Звичайно, якщо весь цей час вона була «нижчою за траву і тихіше за воду», їхня реакція цілком закономірна.

Що ж, вітаю, ви грали найгірший приз.

- А ще я вирішила, що мені більше не потрібний такий лікар. Я помітила, що від твого лікування мені стає все гірше, а тому завтра тебе стратять.

– Що? - хрипкий видих, абсолютна розгубленість у погляді. Выда тихо відступає, але я зупиняю її поглядом і хитаю головою:

- Куди ж ти, Відо? Адже ти ще навіть не отримала адресу борделю, в який я вирішила тебе відправити.

- В-в-ваша Висо…

- Не турбуйся, - скидаю руку в попереджувальному жесті. Прислуга перестає заїкатися і різко закриває рота, а я вкотре дивуюся наскільки тонкі й слабкі пальці мого нового тіла.

Звати на допомогу мені нема кого. Якщо з принцесою так поводяться всі, кого я зустрічаю, то сподіватися мені варто лише на себе. До імператора я точно не піду скаржитися, отже...

- Сьогодні я пропустила страту злочинниці, натомість я хочу подивитися на твою, який вибрати вид… - задумливо оглядаю лікаря.

- Ви не в собі, міледі, - лікар відчайдушно намагається повернути собі контроль. - У вас жар і маячіння, - чоловік хмуриться і вирішує посилити тиск: - Я бачу на вашій шкірі ознаки хвороби, від якої померла імператриця. Якщо ви не дозволите мені зараз же оглянути вас, все закінчиться летально! Швидше прийміть...

- А якщо я віднесу ці пігулки особистому лікареві кронпринца? - складаю руки на грудях і вище підіймаю підборіддя. У моєму минулому житті я була вищою за Аріадну, але навіть тепер вдається подивитися на чоловіка зверхньо. Його обличчя покривається червоними плямами, а я продовжую так само добродушно розмірковувати: - Що буде якщо він перевірить склад цих ліків? Чи виявиться, що ти зміцнював моє здоров'я, щоб я могла народити здорового спадкоємця престолу? Чи ти задумував злочин проти корони? Чому обожнювана невістка імператора ніяк не може одужати?

Мій голос стихає. Впевнено дивлюся у вічі чоловікові, посміхаюся. Блефую.

На лобі лікаря виступають краплинки поту.

- Помилуйте, Ваша Високість! - він раптом падає навколішки, простягає руки до моїх ніг і втикається обличчям у підлогу: - Я не хотів нічого поганого!

- Нічого? – вкрадливо уточнюю. - А з якого часу цькувати кронпринцесу вважається гарним вчинком? Чи ти зробив це не думаючи? Тоді, може, розкажеш хто підбив тебе на це?

Він не встигає відповісти. Віда теж осідає на підлогу і починає тараторити:

- Вибачте, міледі, не слухайте його! Він усе сам вигадав! Сам діяв, я нічого не знала, я цього не замішана.

- Припини, мерзотнице! Ти допомагала мені! Ти в цьому замішана більше за мене! Міледі, Віда щодня приносила вам погану їжу, недоїдки зі столу, вона…