5

Екіпаж рушає з місця. Ніколи не любила криті карети: твердо, жорстко, трясе, ще й жодного контролю. Не знаю, чи вміла Аріадна кататися верхи, але я маю намір надалі робити це часто.

- Ви почуваєтеся краще, ніж учора? - обережно уточнює Віда. Під моїм поглядом поспішно додає: - Ваша Високість.

- Так, - підпираю рукою підборіддя і дивлюсь у вікно.

- Я передам лікареві, що ліки діють добре, - ледь чутно бурмоче дівчина. Ця фраза мене чіпляє і змушує запитати:

- А чого мене лікують?

Віда розгублено мовчить, мабуть, не розуміє жартую я чи цікавлюся серйозно. Доводиться нагородити її ще одним уважним поглядом скоса.

- Від слабкості, Ваша Високість. Після прибуття до палацу ви постійно відчували нездужання, тому й перестали виходити з кімнати.

Помічаю на одній із вулиць дітей, що грають. Вони ганяють ганчірковий м'яч, сміються. Усміхаюся, а сама розмірковую над тим, що відбувалося з Аріадною. Я почуваюся цілком добре, попри те, що тіло незвично легке. Чи потрібні мені якісь ліки?

Прошу зупинити екіпаж біля крамниці кравця. Візник кричить на коней, карету неприємно хитає, а колеса сповільнюють хід. Прискіпливо оглядаю з вікна яскраву вивіску, строкаті вбрання у вітринах та команду їхати далі. Так ми об'їжджаємо ще кілька крамниць.

- Ви шукаєте щось певне, Ваша Високість? - вкрадливо питає Віда. - Я можу підказати, адже ви майже не бували в місті.

Негативно хитаю головою. Поки що я не можу спиратися на думку та слова покоївки, вона показала себе з найнепривабливішого боку. До того ж я знаю, що шукаю, але краще нехай це виглядає як випадковий вибір.

Зрештою, кучер зупиняє карету біля скромної крамниці. З неї виходить охайна жінка з покупками. Бачить екіпаж із гербами імператорської родини, поспішно схиляє голову та тікає.

- Хочу зайти до цієї крамниці, - повідомляю Віді. Вона здивовано ляскає віями:

- Але, Ваша Високість, до ваших послуг був імператорський кравець, а це...

- А я хочу замовити сукні тут! - уперто повторюю і сама відчиняю дверцята карети. Супроводжуючий мало не падає на землю, бажаючи подати мені руку.

Під каблучками хрумтить пісок, поки йду від карети до дверей. Нас помітили, і на порозі з'являється дівчина у скромній сірій сукні, схиляє голову. У сонячному промінні блищить її світло-руде волосся. Уповільнюю крок, хмурюся. Я її не впізнаю. Невже помилилась?

- Ласкаво просимо до майстерні Северина, Ваша Високість, - вимовляє вона тремтячим голосом і ховає руки за спиною. Усміхаюся впевненіше та продовжую свій шлях. Я прибула за адресою, сумнівів більше немає. Але де ж господар лавки?

Старий знайомий вискакує з підсобного приміщення, коли я вже в основному залі. Молодий чоловік згинається у поклоні, церемонно вітає мене, а коли підіймає голову, я ледве стримую себе, щоб не кинутися до нього.

Северина я знаю змалку. Він син кращого друга мого батька і підлеглого за сумісництвом. Його, як і мене, у дитинстві тренували та готували до військової служби, ми провели з ним багато часу разом. Грали, навчалися, займалися бойовими мистецтвами. Северин не володіє магією, ні темною, ні світлою, але йому завжди було цікаво спостерігати за моїм навчанням. Іноді мені здавалося, що я так старанно вправляюсь лише для того, щоб порадувати друга новими трюками.

Северин втік із дому, коли йому виповнилося чотирнадцять. Цього року він мав вступити до військової академії, на мене ця ж доля чекала лише через рік, але хлопець вирішив переграти долю. Він поїхав у невідомому напрямку і аж два роки від нього не було звісток, а потім він раптово повернувся. Приїхав до батька та зізнався, що хоче працювати кравцем, завжди мріяв створювати одяг. Тоді вони з батьком сильно посварилися, наговорили один одному гидоти. Северин поїхав до столиці, відкрив крамницю. З батьком вони все ж таки помирилися, але мені здавалося, що старший так до кінця і не змирився з вибором сина.

Посмішка сходить із мого обличчя, коли помічаю дивне. Северин опускає голову, ховаючи втомлені почервонілі очі.

- У вас все в порядку? - цікавлюся, придивляючись уважніше.

- Так, Ваша Високість, вибачте мені, я трохи втомився, - починає розсипатися у вибаченнях чоловік, але голос його швидше нейтрально-ввічливий, глухий. - Просто не найкращий ранок у моєму житті. Але ваш приїзд освітлює цей день сяйвом. Чим я можу вам допомогти?

«Не найкращий ранок» - все ще звучить у моїй голові. Не можу просто змінити тему, серце стискається від болю.

- Що зіпсувало ваш ранок? - голос зривається й останнє слово вимовляю пошепки. Северин дивиться на мене недовірливо, знову відводить очі, а потім раптом стискає руку в кулак і видає:

- Сьогодні не стало однієї дуже славної людини.

Підтискаю губи, не можу відвести погляд від друга. Він не впізнає мене, і це зрозуміло. Зараз перед ним стоїть Аріадна - прекрасне втілення світла, а не дівчисько, з яким він колись бігав на річку, крав з кухні пиріжки та валявся у багнюці, влаштувавши спаринг під дощем.

Глибокий вдих і крок убік. Мені приємно знати, що він пам'ятав, це зігріває зсередини.

Якщо в мене все вийде, я обов'язково розповім тобі, Северине!

– Я хочу замовити у вас сукні.

– Які моделі вас цікавлять? - на мене віддано дивиться руда дівчина. Її акуратний носик усіяний дрібним ластовинням, і від цього вона здається зовсім дитиною.

- Розкажіть мені, що зараз модно. Здається, я погано розуміюся на цьому питанні. Тому сподіваюсь на вас.

Знаходжу в собі сили обернутися і відверто усміхаюся Северину. Він невпевнено киває помічниці і та тікає, а за кілька миттєвостей повертається вже з каталогом:

- Ось найновіші моделі, Ваша Високість. Усі вони виконані за останньою модою.

Влаштовуюсь на дивані й починаю гортати сторінки. Віда стоїть поруч, удає, що це приміщення не гідне навіть її погляду, але я помічаю як вона зацікавлено коситься на каталог.

- Ось ця сукня, - наважується заговорити Северин. - Ідеально для денних чаювань. Мода на подібний крій рукавів прийшла з півночі, зараз Налла налагоджує стосунки з кланами, тому подібні новинки з'являтимуться дедалі частіше. А ось ця модель – вечірній варіант. Звичайно, воно досить відкрите, я не знаю чи дозволяє етикет надіти подібне кронпринцесі…