3

Повертаюся то в один бік, то в інший, але поглядом продовжую впиватися в дзеркало, ніби чекаю, що ось-ось Аріадна у відображенні помилиться, і я зрозумію, що не зайняла її тіло.

Але помилки немає. Відтепер я Аріадна. Кронпринцеса Налли, дружина Велізара.

Про останній факт думки спотикаються, серце стукає голосніше. Мені навіть стає страшно чи не зламаються від такого гуркоту крихкі ребра принцеси.

Як мені варто ставитись до принца? До війни я була впевнена, що закохана в нього, а тепер? Як мені варто дивитися в очі людині, яка пов'язана з тим, що весь цей час відбувався в імперії?

- Ваша Високість! - долинає голос з-за дверей. Здивовано обертаюся і намагаюся зрозуміти чому інтонація покоївки така примхлива. Чи це прийшла фрейліна? А може, придворна пані, одна з тих жінок, які ні від кого не ховаючись за першим покликом стрибають у ліжко до імператора?

Цікаво, а у Велізара вже почав формуватися свій гарем?

- Заходьте, - відповідаю, проганяючи з голови нав'язливі думки. Зараз не час думати про принца, мені варто зосередитись на тому, що мені доручила Темна Мати. Якщо богині кортить усунути аристократів, що прогнили, варто докласти всіх зусиль, щоб визначити хто з них винен, і покарати.

Двері відчиняються, і на порозі з'являється покоївка. Дивлюся на неї здивовано, а дівчина вштовхує до кімнати візок, навіть не глянувши на мене. Я, звичайно, не була придворною дамою, але навіть мені чудово відомо, як варто поводитися в присутності кронпринцеси.

Покоївка проходить до столика, починає вивантажувати на нього сніданок. Вона робить це мовчки, а на обличчі застиг зневажливий вираз обличчя. Наче вона прислуговує коханці чиновника нижньої ланки, а не офіційній дружині майбутнього імператора.

Доводиться ще раз подивитися в дзеркало, щоб переконатися, що жодної помилки не сталося. Нині я Аріадна Нальська, кронпринцеса. Навіть з самого ранку, розпатлана, в нічній сорочці та з синцями під очима, це світле створіння мати чудовий вигляд.

Тож чому мене ігнорує служниця?

Обходжу покоївку, зупиняюся навпроти й схиляю голову до плеча. Може, Аріадна наказала ставитись до себе подібним чином? Вона ж не принцеса крові, раніше була трохи вище простолюдинки за становищем, може, хотіла, щоб до неї ставилися простіше? Але… у жестах покоївки не звичайна невимушеність, а відкрита ворожість.

Дівчина випадково розливає на стіл вершки. Невдоволено цокає язиком, аби як витирає білу калюжку серветкою і закінчує з приготуванням.

Повільно підходжу до канапи й опускаюся на м'яке сидіння. Покоївка відвертається, маючи намір викотити візок.

- Заміни мені молочник, - вимовляю твердо та впевнено. Зовсім не впізнаю свій голос, і це змушує руки покритися гусячою шкірою. Здається ніби мої думки озвучила інша людина. Неприємне відчуття.

Покоївка завмирає і здивовано повертається до мене, дивиться на стіл, ніби я наказала їй прибирати перегній руками, а не замінити посуд для вершків.

- Що ви сказали? - запитує вона і хмуриться. А ось мені стає все цікавіше. Це вже явна зневага.

- Ваша Високість, - нагадую покоївці, що вона забула додати наприкінці свого питання офіційне звернення. Погляд дівчини стає настороженим. - У тебе проблеми зі слухом?

- Ні, - відповідає розгублено, і знову упускає звернення.

З тяжким зітханням підіймаюся на ноги, беру маленький молочник, граціозно обходжу столик і одним рухом виливаю вершки на голову служниці:

- Тоді чому я маю повторювати двічі?

Покоївка приголомшено розкриває рота, рефлекторно відстрибує назад, а по її волоссю й обличчю стікає біла рідина. Жирні краплі падають на формений одяг.

- Ви що творите? - обурено вигукує вона, намагаючись якось обтруситись. Непорушно повертаюся на диван і закидаю ногу на ногу:

- Хочу зрозуміти чому моя служниця поводиться так, ніби дуже хоче вирушити в підвали.

– Що? - тремтячим голосом перепитує дівчина, ось тепер у її погляді з'являється страх. Він замінює зневагу. Вона завмирає і тепер пильно вдивляється мені в обличчя.

- Як тебе звати? - запитую, зовсім не отримуючи задоволення від знущань. Не розумію, що тут влаштувала Аріадна і які стосунки у неї були зі служницями, але мене такий стан справ не влаштовує. Мені потрібно виконати завдання Темної Матері, а для цього ідеально підійде становище кронпринцеси. Тому всіх, хто посміє стати в мене на шляху, доведеться навчити слухняності.

- Віда.

- Ваша Високість, - знову нагадую. Дівчина злякано кліпає і виправляється:

- Моє ім'я Віда, Ваша Високість.

- Молодець, - я задоволено усміхаюся. Варто перевірити як цей вираз виглядає на обличчі Аріадни. У виконанні Ревеки виглядало хижо, так що підлеглі перелякано ховали очі. - Ти знаєш правила поведінки в імператорському палаці?

- Звичайно.

Міє важке зітхання. Її тихе:

- Звісно, ​​Ваша Високість.

- І як же треба поводитися поруч з кронпринцесою?

Дівчина мнеться, перебирає в руках тканину. Вона явно не дотримувалася запропонованих правил раніше. Але чому? Що тут взагалі сталося?

Даремно я завжди намагалася триматися якомога далі від палацу, а з появою дружини Велізара взагалі поїхала на фронт.

- Говорити шанобливо і тільки, коли спитають, - нарешті перераховує Вида. - Не підіймати голову без дозволу.

- А що треба зробити при вході до покоїв принцеси? - підказую питанням. Покоївка кусає губи, та все ж відповідає:

- Вклонитися та дочекатися дозволу узятися до виконання обов'язків.

- А що ти зробила?

Мовчить. Але тепер дивиться на підлогу. З волосся все ще продовжують капати вершки. Не страшно, відмиється, а я все одно більше люблю звичайний трав'яний чай.

- Іди на кухню і завари мені чай. Зелений. І додай мелісу. Якщо затримаєшся або станеш з кимось тріпатись по дорозі накажу тебе висікти.

Покоївка знову мимоволі підіймає очі. На її обличчі все те ж таки злякане нерозуміння, вона абсолютно розгублена, не розуміє, що відбувається. А я просто попросила її поміняти молочник ...