Розділ 49

Після доби очікування й затяжного стрибка крізь міжзоряну порожнечу «Колібрі» нарешті вийшла зі зсуву. Перехід з однієї системи до іншої дався непросто, але Сіту відпрацювала траєкторію ідеально — корабель вискочив точно на зовнішньому рейді газового гіганта, де висіла наша мета.

Я сидів у пілотському кріслі, спостерігаючи, як на головному проєкційному екрані з безликої точки розгортається модель вільної станції місцевої системи зорі Омега-Сід.

Вона не мала нічого спільного зі стародавніми дослідницькими модулями чи акуратними науковими супутниками. Це була колосальна, похмура споруда у формі гігантського тора — металевого «бублика», оброслого хаотичним місивом сонячних панелей, ферм, шпилів зв’язку та антенних полів. Станція оберталася навколо своєї осі, створюючи відцентрову силу: люди всередині ходили по зовнішній стінці кільця головами до центру. Щоправда, це була не перша станція такого типу, на якій мені доводилося бувати. Радіус таких «бубликів» настільки величезний, що зсередини підлога під ногами здавалася абсолютно пласкою, а сама станція більше нагадувала вузьку міську вуличку, затиснуту між багатоповерховими технологічними блоками.

На зовнішньому периметрі, наче нарости на давньому молюску, височіли численні швартувальні шлюзи та стикувальні палуби.

— «Колібрі», говорить диспетчерська вежа станції «ОСА-3», — озвався хрипкий, прокурений голос із динаміка зв’язку. — Ідентифікаційний код отримано. Збір за захід на посадку та стоянку до трьох діб — стандартний. Готові прийняти?

— Підтверджую, «ОСА-3». Запитую стикування в технічному секторі, — відповів я, переказавши кредити на вказаний рахунок.

На головному екрані поверх тривимірної моделі станції миттєво розгорнулася голографічна навігація — яскраві зелені стрілки вказали траєкторію до потрібного доку.

— Маршрут прийнято, капітане. Починаю маневрування, — тихо відзвітувала Сіту, плавно відводячи «Колібрі» до нижнього стикувального вузла.

Я підвівся з крісла й насамперед попрямував на ют, щоб перевірити, як там Тайра. Її я відправив із кабіни практично одразу після «поштовху», щоб дівчина відлежалася. Але пасажирка явно вирішила не дослухатися до моїх порад. Тайра сиділа на краю дивана, стиснувшись у клубок. Хоча стрибок натщесерце вберіг її від нудоти, тривалий «поштовх» усе одно виснажив її до краю — обличчя дівчини все ще було блідим, а під очима залягли тіні.

— Як ти? — я опустився поруч навпочіпки, зазираючи їй в очі.

— Голова трохи паморочиться, — чесно зізналася вона, ледь помітно усміхнувшись. — Але вже значно краще.

— Чудово. Зараз я сам вийду на станцію. Мені потрібно знайти одну людину, перевірити обстановку й переконатися, що тут безпечно. На це піде кілька годин. Твоє завдання — лежати й відновлювати сили. Нікуди не виходиш, двері замкнені. Коли все підготую, повернуся по тебе, як ми вчора обговорювали. Зрозуміла?

Тайра слухняно кивнула й лягла на диван, прикривши очі. Я сходив до її алькова по ковдру й накрив її, відчуваючи, як усередині знову піднімається гостре, щемливе почуття відповідальності за дівчину.

До виходу залишалося ще одне завдання.

Я пройшов до медвідсіку. Сімон сидів на койці, звісивши ноги. Зліт і «пуш» у зафіксованому стані він переніс нормально, хоча фізична слабкість усе ще давалася взнаки.

— Виглядаєш паршиво, але житимеш, — буркнув я, перевіряючи показники на медичному моніторі.

— Де ми? — тихо запитав інженер.

— Пристиковані до вільної станції. Я виходжу назовні — потрібно перевірити зовнішню обшивку після затяжного стрибка й домовитися з місцевими про заправлення пальним. Ти залишаєшся тут. За правилами станції незареєстровані пасажири до огляду не можуть залишати медблок. А ти явно не оплачував офіційно цей політ.

Сімон втомлено кивнув, навіть не намагаючись заперечувати:

— Гаразд, капітане. Я все одно навряд чи дійду далі шлюзу.

— Сіту за тобою нагляне, — додав я, ступивши до виходу.

Щойно я покинув медвідсік, перебірка за моєю спиною з тихим шипінням стала в отвір, і спрацював важкий магнітно-механічний замок.

— Протокол ізоляції активовано, капітане, — пролунав голос ШІ в моїх навушниках. — Медвідсік заблоковано. Сімон не зможе вийти або отримати доступ до систем зв’язку. Зовнішні сканери замасковані.

— Чудово. Слідкуй за обома, Сіту. Я на станцію.

Вийшовши до шлюзового відсіку, я перевірив розвантажувальний жилет, переконався, що паралізатор — єдина дозволена зброя на станціях — надійно сидить на поясі, і натиснув кнопку розгерметизації перехідного рукава. Важкі двері «Колібрі» з гулом відсунулися вбік, відкриваючи шлях до темного шлюзового коридору станції.