Розділ 48

Найближчу добу нам належало провести в режимі очікування. Сіту потрібен був час, щоб із абсолютною точністю розрахувати траєкторію для довгого «пушу» до сусідньої зоряної системи. Сам стрибок Коул запланував на наступний ранок — і суворо натщесерце.

Стрибок до іншої системи триватиме довше, ніж мить, і я вже уявляла собі те відчуття «зсуву», у якому доведеться перебувати значно довше, ніж під час двох попередніх разів.

Більшу частину дня Сімон провів із нами на юті. Ця каюта залишалася єдиним справжнім центром життя на кораблі — з нормальним столом, м’якими кріслами та відчуттям хоча б відносного затишку й натяком на звичайний дім. Але коли вечір перевалив за середину й постало питання ночівлі, Коул категорично відмовився залишати Сімона спати на юті, навіть попри те, що розкладні крісла цілком дозволяли влаштувати його з комфортом.

І мені хотілося думати, що причина такої поведінки полягала в тому, що тут, в імпровізованій алькові, спала я. Хоча Коул і спробував прикрити її «медичними показаннями», мені все-таки трохи хотілося вірити, що я маю рацію.

Я забарилася, збираючи посуд уже після вечері, яку мені теж дозволили приготувати з доступних продуктів, і не вловила моменту, коли Сімон запропонував просто залишитися на ніч у кріслі. Тієї ж миті Коул став дещо різким, а в його голосі з’явилися сталеві нотки. Він навіть не став приховувати роздратування: щелепи стиснулися, а погляд став важким і відстороненим. Мабуть, думка про те, що в одному приміщенні зі мною всю ніч перебуватиме чужий чоловік — хай навіть поранений, виснажений інженер, — викликала в капітана не надто позитивні думки.

Принаймні мені хотілося вважати саме так. «Тайро, з чого б це?» — запитувала я себе, але про відповідь навіть думати не хотіла.

— У медвідсіку є відкидна койка, — відрізав Коул, підводячись із місця. — Поки медвідсік ніким не зайнятий, спатимеш там. Там є монітори життєзабезпечення, і Сіту зможе відстежувати твій стан. Також вранці я проконтролюю, щоб твоє тіло було зафіксоване перед «поштовхом».

Сімон сперечатися не став — надто втомився, та й сваритися з капітаном було собі дорожче. Коул Рейн особисто відвів його до медблоку, простеживши, щоб інженер влаштувався на койці.

Пізніше, коли Сімон уже заснув, а Сіту перевела освітлення в медвідсіку в нічний режим, Коул повернувся на ют, де я чекала на розмову. Але прийшов капітан уже цілком спокійний і почав говорити зовсім не про свою дивну поведінку. Тож поки свої спостереження я запхала подалі в пам’ять і взялася уважно слухати інструкції Коула на найближче майбутнє. Як він сказав, нам потрібно було детально обговорити завтрашню посадку на Вільній станції.

— Слухай уважно, Тайро, — Коул сперся руками об стіл, а вираз його обличчя був максимально серйозним. — Вільна станція — це не тихий Геліос-6 і тим більше не корпоративна база, що підкоряється протокольному укладу. Там немає єдиного закону, зате повно людей, які продадуть тебе за пару заправок реактора. Коли ми пристикуємося, ти залишишся на кораблі.

— Спочатку ти підеш сам? — уточнила я.

— Так. Спочатку я вирушу на пошуки нашого контакту. Мені потрібно перевірити обстановку й переконатися, що на нас не чекають неприємні сюрпризи. Коли все розвідаю й підготую ґрунт, повернуся за тобою.

Він зробив паузу, підійшов ближче й подивився мені просто в очі:

— І ось тоді ти підеш зі мною. Але за однієї умови: ти будеш моєю тінню. Жодних зайвих розмов із місцевими, жодних співчутливих поглядів, жодного привертання уваги. Ти маєш злитися з тлом так, ніби тебе взагалі немає поруч. Вловлюєш кожен мій жест. Якщо я кажу «йдемо» — ми йдемо, якщо кажу «мовчи» — ти навіть голосно не дихаєш. Зрозуміла?

— Зрозуміла, — тихо відповіла я, відчуваючи, як усередині все стискається від передчуття цієї «свободи». — А Сімон?

— Сімон весь цей час сидітиме в медвідсіку під глухим замком, — жорстко відкарбував Коул. — І під особистим наглядом Сіту. І річ не лише в тому, щоб він нічого не накоїв на кораблі, поки нас немає.

Він насупився, добираючи слова.

— Він «надрукований», Тайро. Як і ти. Я не хотів говорити про це раніше, але на Фронтирі не всі лояльні до таких, як ви. І, ймовірно, ти вже сама починаєш замислюватися, що навіть із психікою у вас не все так просто. На околицях майже не ставлять зайвих запитань, але в центрі… Взагалі всюди краще тримати язик за зубами щодо себе та свого минулого. І головною там буде саме твоя проблема легалізації, про яку зовсім не потрібно знати Сімону. Коли я піду на станцію, для нього це виглядатиме так, ніби я просто вийшов перевірити зовнішню обшивку й домовитися про купівлю пального. Він не повинен знати, з ким я зустрічаюся і навіщо. Що менше він бачить і чує, то довшим і легшим буде життя — і для нього, і для нас із тобою.

Сіту тихо подала голос через динамік, підтверджуючи, що протокол блокування медвідсіку готовий і Сімон не зможе покинути його без прямого наказу капітана.

Коул ще деякий час стояв поруч, розглядаючи мене, а потім його погляд трохи пом’якшав. Неприйняття й напруження, що терзали його весь вечір через присутність чужака, поступово поступилися місцем м’якій турботі, до якої, як виявилося, я вже надто звикла.

— Іди спати, Тайро, — тихо сказав він. — Завтра буде довгий і паршивий день. І пам’ятай: снідати не смій. «Пуш» зранку на ситий шлунок запам’ятаєш на все життя.