Розділ 45

Сіту розбудила мене на світанку. Щойно перші промені місцевого сонця забарвили обрій у рожево-золотавий колір, вібрація ґрунту за межами корабля зникла, наче її й не було. Нічні демони пішли глибоко під землю, рятуючись від денного світла, але залишатися на цій планеті зайву хвилину нікому з нас не хотілося. Я підняв усіх, перевірив урятованого й зафіксував його на час зльоту на медичній кушетці.

«Колібрі» відірвався від посадкового майданчика без зайвого шуму, здіймаючись у чисте небо оманливо мирної планети. Коли та перетворилася на блакитно-коричневу кулю на екрані, я нарешті дозволив собі видихнути й перевів двигуни в режим малого ходу на орбіті.

Через те, що сталося і нового мешканця «Колібрі», нам потрібні були перепочинок і чіткий план дій.

Перевіривши, як Сімон переніс зліт, я повернувся до каюти управління, де Тайра задумливо розглядала карти сусідніх секторів. Почувши мої кроки, вона обернулася. У її погляді більше не було тієї безпорадної розгубленості, що в перші дні нашого знайомства. Учорашній день і ніч змінили нас обох — між нами утворився новий, невидимий, але міцний зв’язок. Я був зобов’язаний їй своїм життям.

— Як Сімон? — тихо запитала дівчина. — Фізично він виглядає краще, але психологічно… Він же втратив усе. І залишився зовсім один.

— Йому потрібен час, — я підійшов ближче, залишивши між нами символічну відстань, хоча мене не полишало стійке бажання підійти до неї ще ближче. — До того ж тепер він наш пасажир. І, чесно кажучи, додаткові турботи, до яких я не зовсім був готовий.

— Що ми робитимемо далі, Коуле? — Тайра підняла на мене очі. — Ми ж не можемо просто залишити його на першій-ліпшій станції?

— Не можемо. У системі Аурі більше немає планет, придатних для життя людей. Решта світів тут надто суворі й не освоєні. А відвезти його на інший із Геліосів… Чесно кажучи, я б не ризикував. Його організм до цього не готовий, пального в мене впритул. Та й «Форту» потрібен живий свідок того, що сталося в колонії. Нам у будь-якому разі потрібно забиратися з цієї системи.

Я вивів на голограму карти найближчих зоряних шляхів.

— Наш «Колібрі» зможе стрибнути лише до найближчої сусідньої системи. Населених планет там немає, але на орбіті одного з газових гігантів зависла незалежна космічна станція. Там немає жорсткого контролю жодної з корпорацій, тому ми зможемо не лише заправитися, а й спробувати через місцевих ділків зробити тобі нові документи. На околицях твій статус неважливий. А ось у центральних світах будь-яка перевірка зніме пасажира без імені.

— А як же інформація про Геліос-5? — насупилася Тайра. — Про тварюк і загибель колонії? Адже корпорація «Форт» точно має дізнатися, що тут сталося.

— Має, — кивнув я. — Але передавати дані з незалежної станції, де ми нелегально отримуватимемо документи, нерозумно. Найкраще потім дістатися офіційної станції самого «Форту». Вона розташована далі, через одну систему. Там же, у цивілізованому секторі, ми зможемо передати Сімона під опіку соціальних служб, щоб про нього подбали. Так чи інакше, він офіційний співробітник колонізаційної програми «Форт». Імовірно, він підписував договір про ризики, тож йому належить допомога.

Тайра уважно слухала, стежачи за рухом моїх пальців по голографічній карті. У каюті на мить зависла тиша, наповнена легким гулом механізмів і чимось дуже особистим, що витало десь на межі сприйняття. Планувати свої дії з кимось було для мене чимось новим. Але вона точно заслужила знати хоча б частково, що чекає на нас у майбутньому.

Я прокашлявся, закрив проєкцію, повернувся до неї й подивився їй просто в очі:

— І ще дещо, Тайро. Я не сказав цього вчора, та й сьогодні вранці був надто зациклений на своїй помилці. Дякую тобі. За те, що не кинула. За те, що затягнула мене на апарель. Якби не ти, мене б уже не було. Я перед тобою в боргу.

Тайра злегка засоромилася, на її щоках проступив ледь помітний рум’янець, але погляду не відвела.

— Ти б зробив для мене те саме, Коуле. Ми ж… команда, хіба ні?

— Команда, — м’яко всміхнувся я, відчуваючи, як із серця спадає важкий камінь.

— Раз ми поки що висимо на орбіті й маємо пару годин до прокладання маршруту для стрибка… — Тайра несподівано пожвавішала, і її очі блиснули теплом, — я хочу приготувати нормальний обід. Справжній. Пам’ятаєш свіжі овочі та зелень, які ти взяв на Геліосі-7? Мені здається, нам усім — і особливо Сімону — зараз просто потрібно поїсти людської їжі, щоб нарешті прийти до тями після цього жахіття.

— Якщо ти ще й умієш готувати, то мій шлунок теж буде зобов’язаний тобі життям, — я щиро всміхнувся. — Тайро, здається, ти щойно врятувала мене вдруге.