Розділ 43

Кожен крок давався з таким зусиллям, наче до ніг мені причепили свинцеві гирі. Повітря Геліоса-5, яке ще недавно здавалося свіжим і чистим, тепер обпалювало легені, сушило горло й віддавало гірким металевим присмаком. А тиша й краса планети навколо остаточно перетворилися на смертельну пастку.

П'ятдесят хвилин. Усього п'ятдесят хвилин, щоб подолати два кілометри пересіченою місцевістю, поміж будинками й блоками, намагаючись не втратити напрямок, коли за спиною згущується непроглядна фіолетова темрява, а під землею чекають свого часу невідомі чудовиська.

— Уперед, Тайро! Дивись під ноги й тримай зброю напоготові! — гаркнув Коул, закидаючи пораненого колоніста собі на плечі.

Чоловік був важкий: він марив, щось незв'язно шепотів і судомно чіплявся за куртку Коула. Його супутниця — виснажена жінка з божевільним поглядом — бігла поруч, перечіпаючись через кожну купину. Я стиснула імпульсник у руці, як учив Коул, і намагалася контролювати наш лівий фланг, хоча від страху пальці на руків'ї заніміли.

Земля гуділа. Це був не звичайний шум — вібрація йшла із самого нутра планети, віддаючись неприємним свербінням у зубах і потилиці. Тварюки підіймалися.

— Не зупинятися! — важко дихаючи, підганяв Коул. Його обличчя зблідло від напруги, на лобі виступили великі краплі поту, але він уперто рухався вперед зі своєю ношею, не знижуючи темпу.

Сутінки згущувалися з катастрофічною швидкістю. Темрява буквально насувалася на селище, поглинаючи покинуті будинки, порожні вуличні навіси й застиглі машини. Праворуч від нас із тріском просіла земля — за кілька метрів від дороги утворився провал, із якого вирвався стовп сірого пилу й важкий, нудотний запах гнилі.

— Тайро, ліворуч! Обходь! — крикнув Коул, перехоплюючи пораненого зручніше.

Я стрибнула вбік, ледве встигнувши помітити, як із темряви провалля висунулася пласка, позбавлена очей голова з кістяними наростами замість вух. Тварюка вишкірилася рядами голчастих зубів і видавала високочастотне клацання.

— Зброя! — нагадала я собі, натискаючи на спуск.

Білий імпульс із тихим шипінням ударив точно кудись у тіло монстра. Тварюка завищала й рухнула назад у яму. Не знаю, що завдало їй більшої шкоди — моє влучання чи яскравий спалах імпульсу. Судячи з усього, вони не любили світла. Відтоді я намагалася рухатися поруч із тими блоками, у вікнах яких досі залишалося ввімкнене світло.

— Влучний постріл! Бігом! — Коул підхопив жінку, яка впала від жаху перед тварюками, за лікоть і потягнув за собою.

До посадкового майданчика залишалося метрів триста. Силует «Колібрі» із ввімкненими габаритними вогнями здавався єдиним рятівним острівцем у цьому світі, що занурювався в хаос. Апарель уже починала опускатися, відкриваючи вхід у нутрощі корабля. І тут вібрація в потилиці перетворилася на оглушливий гул.

Це сталося миттєво.

Гнітючий наказ прокотився моєю свідомістю, викликаючи дикий головний біль і дивний, неприродний спокій. Мені раптом захотілося зупинитися. Впасти на землю, заплющити очі й просто чекати.

«Ні! Ні, це вони! Це їхній поклик!» — запанікувала я подумки. Я прикусила губу до крові. Гострий біль трохи прояснив свідомість, але жінка, що бігла поруч із Коулом, різко завмерла.

Її очі стали абсолютно скляними, розфокусованими. Вона повільно повернулася обличчям у бік сутінків, відступаючи від яскравого променя ввімкненого на кораблі прожектора. Із найближчих провалів у землі вже підіймалися довгі тіла істот, схожих на ящерів.

— Ні! — закричала я. — Коуле, вона завмерла!

— Тайро, біжи на корабель! Затягуй пораненого! — Коул у два стрибки піднявся за мною на середину апарелі й скинув чоловіка, змушуючи мене прийняти цю ношу. Від ваги я ледь не впала, але з усіх сил потягла напівпритомного колоніста вгору, до трюму «Колібрі».

— Сіту! Зроби світло яскравішим! — кричала я, затягуючи чоловіка у вантажний відсік.

Коли я розвернулася, то встигла побачити, що Коул уже кинувся до жінки. Вона йшла рівним, розміреним кроком просто в пащу істот, що наближалися. Вони не нападали на неї — вони просто чекали, поки жертва сама зробить останній крок.

— Гей! Повернися! — Коул зробив кілька кроків до неї, піднявши гвинтівку, але цієї миті весь майданчик перед шатлом буквально вибухнув.

З-під землі одночасно піднялися ще три ящероподібні істоти. Здавалося, нарости на їхніх головах вібрували, посилаючи в повітря суцільний потік нейроімпульсів.

Коул перечепився. Його гвинтівка випала з рук. Я побачила, як його погляд миттєво помутнів, а рухи стали млявими. Він ступив назустріч монстрам, підкоряючись тому самому безвольному поклику.

— Коуле! НІ!

Я не пам'ятала, як вискочила на апарель. Страх за власне життя випарувався, поступившись місцем всеохопному жаху за Коула. Я вчепилася йому у відворот куртки й з усієї сили смикнула на себе.

Він був неймовірно важким, але адреналін надав мені сил. Мені здавалося, що я буквально затягнула його всередину відсіку за секунду до того, як пазуриста лапа першої тварюки дряпнула метал трапа.

Жінку врятувати було вже неможливо — її силует повністю сховався за постатями хижаків.

— Сіту! Закривай шлюз негайно! — відчайдушно заволала я, притулившись до стінки відсіку й затягуючи Коула за собою.

Масивна металева апарель із важким гулом почала підійматися. Щойно герметичні ущільнювачі зійшлися, а сталеві стіни ізолювали нас від зовнішнього світу, гнітючий, невидимий гул у голові миттєво зник. Метал корпусу екранував хвилі тварюк.

Коул важко, судомно вдихнув, наче виринаючи з глибини непритомного стану, і обм'як у мене на руках. Його голова лежала в мене на колінах, я бездумно гладила його волосся й подумки благала його отямитися. Нарешті очі капітана прояснилися, він дико озирнувся навколо, переводячи подих, а потім уп'явся поглядом у мене.

— Ти… ти затягнула мене? — прохрипів він.

Я сиділа на підлозі, притулившись спиною до перебірки, вся тремтячи від пережитого жаху й ледве стримуючи сльози. Приплив сил, який дозволив мені втягнути чоловіка, набагато важчого за мене, вичерпався. Мені здавалося, що від докладених зусиль боліли абсолютно всі м'язи, а організм знову готувався відключитися. Але я не могла дозволити собі знепритомніти, поки ми не опинимося в цілковитій безпеці, а Коул знову не стане собою: впевненим і сильним капітаном, який краще за мене знає, як діяти в будь-якій ситуації.