Розділ 36

Посадка на воду біля плавучої платформи пройшла ідеально. Цього разу я налаштував часткове відкриття апарелі, щоб механізм не пішов під воду. Щойно вона зайняла заданий кут, до нас із платформи вже полетів місток, кінці якого я швидко закріпив на швартових трюму. З того боку висипала ціла делегація колоністів, імовірно, на чолі з місцевим комендантом.

Підготовлені носові фільтри вже звично очищали повітря від місцевих нестандартних домішок, але не блокували запахи. А тут було чим полоскотати мої рецептори. Повітря пахло озоном, вологою сіллю й чимось пряно-трав’янистим, що доносилося з океану.

Пасажирку я також забезпечив ними. Її організм був звичний для Геліоса-7, але я не був упевнений, що на інших планетах їй буде так само легко. Хоча всі вони частково були придатні для людини, на практиці склад повітря, сила тяжіння й багато інших чинників усюди відрізнялися, змушуючи готуватися до висадки. Особисто я кожні пів року оновлював список вакцин на станціях Гільдії, а також звичний технозахист у вигляді фільтрів для дихання й автоматичних фільтрів для рідини. Це була програма мінімум, яка загалом підходила майже для всіх стандартно терраформованих планет. Про максимум я поки не думав, намагаючись підбирати маршрути, більш придатні для мене. Принаймні в цьому я вже кілька років був вільним.

Тайра, яка вперше опинилася на новій планеті, жадібно вбирала морські запахи й розглядала неймовірні краєвиди лагуни.

Ми перейшли трапом на платформу назустріч тим, хто нас там чекав. Ті явно були неймовірно раді прильоту живих людей. Судячи з оточення й відсутності зв’язку, це було цілком зрозуміло. Тож наші переговори пройшли швидше й успішніше, ніж я міг навіть припустити.

Дізнавшись, що в моїх трюмах повно свіжозрубаного, щільного будівельного та смолистого лісу з Геліоса-7, комендант мало не просльозився. На планеті-океані натуральне дерево цінувалося на вагу золота — воно було потрібне для внутрішнього оздоблення житлових модулів і сотень побутових потреб.

— Рейне, друже, забираємо все! — замахав руками комендант, щойно я озвучив обсяг. — Заплатимо за найвищим тарифом!

— Усе не віддам, — охолодив я його запал. — Залишу дещо для оцінки на торговельній станції, а решта — ваше. Але питання в тому, чим розраховуватиметеся? Кредити Фронтиру у вас поки що лише в банківських позиках.

— У нас є дещо краще, — хмикнув комендант і повів нас на склад біоцеху.

Те, що вони створили на основі місцевих глибоководних водоростей, було справжнім дивом. Колоністи навчилися пресувати з них компактні харчові брикети з шаленою концентрацією рослинного білка, мікроелементів і рідкісних вітамінів. Один такий сухпай вагою в кілька сотень грамів не просто покривав добову потребу в калоріях, а й повністю замінював дорогі медичні вітамінні комплекси.

Я подивився на акуратні, щільно запечатані контейнери й подумки потер руки. Заміна величезних, важких колод на ці компактні, високоліквідні брикети звільняла колосальну кількість місця в трюмі «Колібрі». А головне — на центральних планетах, де утримують армію, для постачання військових підрозділів цей продукт відриватимуть із руками й ногами за шаленою ціною. До того ж для Тайри така суміш стала просто знахідкою! Сіту вже попередила мене про виснаження організму дівчини й нестачу в ньому необхідних речовин.

— Згодиться, — кивнув я, прикидаючи можливий прибуток. — Міняємо колоди на ваші брикети. І ще одна умова: у вас є новий ретранслятор?

— Зібрали два місяці тому! — зітхнув комендант. — А вивести на орбіту нікому — нашим катерам просто не вистачає тяги для виходу з атмосфери, а дрони, на жаль, давно вже завершили орбітальні роботи й за запрограмованими кодами опустилися на поверхню.

— Згодиться. Я виведу ваш супутник на орбіту. Буде вам зв’язок і з сусідами, і з усім Фронтиром. Гросс на Геліосі-7 собі місця не знаходив, намагаючись дізнатися, куди ви зникли.