Розділ 26

Двадцять хвилин швидко промайнули під час звичайних приготувань. Я перевірив кормовий відсік, де мала перебувати раптова пасажирка, налаштував систему рециркуляції повітря на безшумний режим, виділив постільну білизну й налив у термокружку свіжої води. Внутрішнє чуття мовчало, але стара солдатська звичка тримати все під контролем вимагала уваги до кожної деталі.

— Капітане, біля підніжжя трапа виявлено два об’єкти, — озвалася Сіту. — Зброї при них не зафіксовано.

— Прийняв. Опускаю апарель.

Важка металева плита з тихим шипінням опустилася вниз. Нічне повітря Геліоса-7 здавалося ще холоднішим, ніж пів години тому. З фіолетової тіні вийшли дві постаті. Гросс ішов трохи попереду, прикриваючи собою супутницю, а за ним, загорнувшись у темну, явно завелику куртку з чужого плеча, рухалася дівчина.

Я стояв на верхньому майданчику трапа, схрестивши руки на грудях, готуючись видати сухий, жорсткий інструктаж: жодних запитань, жодного шуму, сидіти тихо й виходити з відсіку лише в разі крайньої потреби. Але коли вони піднялися на борт, і світло тьмяного плафона шлюзу впало на її обличчя, слова просто застрягли в мене в горлі.

Я очікував побачити забиту, перелякану втікачку або розважливу інтриганку, яка виманила у Гросса допомогу. Але переді мною стояла дівчина з неймовірно глибоким, зосередженим поглядом. На її блідому обличчі застигла втомлена напівусмішка, наче вона трохи підсміювалася з того, що з нею відбувається. Її хода була невпевненою, як у людини, яка довго не рухалася, а в руках вона стискала контейнер. Наскільки вона приваблива чи ні, важко було судити в темряві ночі та розсіяному тьмяному світлі з палуби. Але раптом моє серце пропустило один удар і прискорило біг, ніби надолужуючи його. Приблизно так само буває під час швидкого входження корабля в гіперпростір.

Наші погляди перетнулися. Не знаю, що це було, але якийсь час я не міг розірвати цей зоровий контакт. Що то було? Здавалося, що ось я щойно стояв і думав про вантаж, торгівлю, прибуток, проблему — і тут усе це просто відійшло на задній план, залишивши якесь дивовижне відчуття неправильності мого життя. Ніби то все було зайвим шумом, а все, що мало значення для мене просто зараз, це тонка постать навпроти й незрозумілий імпульс захистити її будь-якою ціною.

«Що за чортівня?» — подумки гаркнув я знову на самого себе, стискаючи кулаки в кишенях куртки. Я військовий у відставці, за моїми плечима роки служби, я бачив сотні людей. З чого раптом це неусвідомлене бажання?

— Ось, Рейне, — тихо промовив Гросс, перериваючи затягнуту паузу. — Це Тайра.

Дівчина зробила пів кроку вперед. За її трохи прискореним диханням і тим, як сіпнулася жилка на скроні, я зрозумів: із нею щось негаразд. Але водночас у її очах з’явилася неспокійна тінь страху, через що мені негайно захотілося її заспокоїти.

— Тайра, — повторив я її ім’я вголос, і власний голос здався мені надто глухим. — Ласкаво просимо на борт. Я Коул Рейн.

— Добрий вечір, капітане, — відгукнулася вона. Голос у неї був м’яким і тихим.

— Часу мало, — перебив Гросс, озираючись на темний прохід шлюзу. — Зараз відбій, але нам краще не затягувати. Я впевнений, що хтось уже вистрибує з койки, щоб поглянути на першого торговця, який прилетів на Геліос. Залишу вас, а сам попрошу людей притримати цікавість до ранку.

Я насилу відірвав погляд від Тайри й кивнув Гроссу:

— Не хвилюйся. Угода в силі.

— Дякую, Рейне, — чоловік затримав погляд на Тайрі, кивнув їй і, не кажучи більше ні слова, швидко спустився апареллю, зникаючи в ночі.

Стулка шлюзу за нами зі скреготом зімкнулася. Ми залишилися самі. У напівтемряві відсіку гуділи корабельні генератори, а повітря між нами, здавалося, було наелектризоване до межі.

— Ходімо, — промовив я, роблячи крок ближче й обережно простягаючи руку до її контейнера. — Я покажу, де ти житимеш ці три дні.

Коли мої пальці випадково торкнулися її долоні, по руці аж до плеча пройшов відчутний електричний розряд, і серце знову пропустило удар.