Розділ 24

Клацання тумблера озвалося звичною вібрацією всього корабля, коли я перевів рушії в режим суборбітального гальмування. На панелі приладів спалахнув каскад зелених індикаторів.

— Посадковий вектор отримано й зафіксовано, капітане, — пролунав у динаміках спокійний синтетичний голос корабельного ШІ. — Планета Геліос-7 підтвердила готовність причалу номер один. Увага: атмосфера планети містить високу концентрацію кремнієвого пилу. Рекомендую продути фільтри одразу після стикування.

— Прийнято, Сіту, — я потягнув на себе штурвал, вирівнюючи «Колібрі-2» відносно лінії термінатора. — Тримати курс точно за переданим маршрутом. Посадка в ручному режимі.

— Є, капітане. Вмикаю зниження.

Я відкинувся на потерте шкіряне крісло, відчуваючи, як старі солдатські звички змушують тіло зібратися. Кілька років у десантно-штурмових частинах «Форту» навчили мене простій істині: посадка на малодосліджені колонії — це завжди рулетка. Ніколи не знаєш, що тебе зустріне: збій посадкового маяка, бунт доведених до відчаю шахтарів чи чергова сутичка. Але на Геліосі-7 усе виглядало тихо. Нові малонаселені колонії могли як стати подарунком для такого рейнджера, як я, так і обернутися проблемою. Як завжди, я сподівався на краще. Оптиміст, що поробиш. Але без оптимізму у космос можна було й не суватися. 

Оглядовий екран кабіни передавав густе фіолетове марево місцевих сутінків. За кілька хвилин унизу проступили тьмяні вогні посадкового майданчика, поруч із тим, що, судячи зі скупчення одноповерхових модульних блоків і кількох дерев'яних будинків, було поселенням. Ого, у них є ліс. За це вже варто було подякувати богам космосу!

— Сіту, у нас намічається пропозиція щодо обміну!

— Фіксую, капітане. Чи варто підібрати оптимальний курс обміну?

— Та зачекай ти, спочатку побалакаю з місцевим начальством.

«Колібрі-2» був не просто кораблем. Це був мій дім, мій хліб і моя свобода. Невеликий, але спритний рейнджерський шатл, переобладнаний під потреби вільного торговця. У його трюмах зараз лежав вантаж, за який зазвичай на таких задвірках галактики готові були віддати останнє: стандартні медичні контейнери, запечатані тубуси з насінням агрокультур із різних планет, чипи пам'яті, рідкісні сплави, справжній скарб — мішок сушених земних спецій і, звісно, кілька ящиків у прихованих відсіках із дефіцитним дріб'язком. Наприклад, зараз там лежало кілька підпільних голожурналів сумнівного змісту, заборонених на деяких планетах, але за які місцеві чоловіки, місяцями не бачивши нормального життя, могли заплатити чималі гроші.

Корабель м'яко просів на гідравлічних опорах, гасячи імпульс і торкаючись запиленої платформи.

— Двигуни глушу, — промовив я, відстібаючи ремені безпеки. — Сіту, тримай зовнішній контур на скануванні. Сканери на середню потужність. Якщо помітиш щось схоже на зброю — подавай сигнал.

— Прийнято, капітане. Зв'язок із місцевою диспетчерською встановлено. Голова колонії вже біля трапа.

Я підвівся, вставив носові фільтри, застебнув важкий наруч-комунікатор, накинув потерту куртку й спустився у шлюзовий відсік. Коли важка апарель зі скреготом опустилася, в обличчя вдарило сухе, прохолодне повітря Геліоса-7, залишаючи відчутний металевий присмак.

Біля підніжжя трапа, підставивши обличчя пилюці, що неслася вітром, стояв високий немолодий чоловік у пом'ятому комбінезоні зі шевронами адміністрації.

— Ласкаво просимо на Геліос-7, капітане, — Гросс простягнув мені руку. Потиск у нього був сухий і міцний. — Не скажу, що ми чекали на гостей, але космос іноді приносить і хороші новини. Я Теодор Гросс, старший поселення.

— Коул Рейн, — коротко представився я. — Рейнджер «Колібрі-2». Мені потрібен ремонт паливної магістралі правого борту й поповнення запасів фільтрованої води. Натомість можу запропонувати дещо з того, чого у вас точно давно не було.

Ми пройшли до вантажного трюму. Я відщепнув замки на парі контейнерів, демонструючи товар: свіжі партії антибіотиків, упаковані мікросхеми для агродронів, спеції та запечатані пачки тютюну.

Очі Гросса помітно пожвавішали, коли він побачив медикаменти й плати.

— Ви прибули вчасно, Рейне, — важко промовив він, розглядаючи маркери на медичному контейнері. — У нас минулого тижня накрився головний контролер у теплицях, уже збиралися розбирати запасні на запчастини, та й у медблоці запаси добігають кінця. Що ви хочете за це?

— Літій, очищену руду, консервовані продукти — усе, що має цінність для перепродажу на вузлових станціях, — відповів я, спираючись на ящик. — Помітив, що у вас лісиста планета, готовий брати й деревину. Ну і, звісно, свіжий агропайок. Синтетика із Центральних систем уже в горлі стоїть.

— Угода. Дещо в нас буде на обмін. Дайте подумати… Є якраз запаси сушених коренеплодів і непогана партія очищеного нікелевого концентрату, — Гросс кивнув, але я вловив його уважний, чіпкий погляд. Він не поспішав іти. Явно зважував щось у голові, кидаючи короткі погляди вглиб напівтемного трюму мого фрегата.

— Щось іще, Гроссе? — прямо запитав я, склавши руки на грудях. — Зазвичай адміністратори колоній не затримуються на борту після того, як обговорили ціну.

Голова колонії помовчав кілька секунд, а потім зробив крок ближче й понизив голос:

— Мені потрібна особлива домовленість, капітане Рейне. Без протоколу. І без записів у судновому журналі.

Я трохи примружився, миттєво вловивши зміну в його тоні:

— Я вільний торговець, Гроссе, а не контрабандист живого товару.

— Це не товар, — відрізав Гросс, і в його голосі прозвучав несподіваний, майже батьківський захист. — Це людина. І їй дуже потрібно полетіти з цієї планети. Таємно.