Розділ 19

Перший тиждень у теплицях подарував мені ілюзію перших днів у поселенні.

Робота під прозорими куполами виявилася ідеальними ліками для розхитаних нервів. Вологе, тепле повітря, густі запахи сирої землі й молодої зелені створювали відчуття цілковитої захищеності. Ілан і Софія прийняли мене тепло й без зайвих запитань — їм справді катастрофічно не вистачало рук, і моя старанність виявилася дуже доречною.

Я швидко вивчила графіки поливу, навчилася знімати показники датчиків кислотності ґрунту й обережно підв'язувати гнучкі стебла місцевих гібридів. Трейс, приходячи по свіжу зелень для їдальні, щоразу підморгував мені:

— Ну ось, Тайро, а ти переживала. Зелений колір заспокоює краще за будь-які трав'яні відвари.

Марка я намагалася не помічати. Зрідка наші шляхи перетиналися на центральній вулиці чи в їдальні, але він одразу відводив погляд, хмурився й пришвидшував крок. У поселенні подейкували, що після мого переходу він став замкнутим, дратівливим і почав вечорами ходити до далеких технарів, у яких водився саморобний міцний алкоголь із ферментованих плодів.

Мені здавалося, що я нарешті знайшла ту саму точку рівноваги. Моє життя на Геліосі-7 нарешті пустило коріння. Я щиро вірила, що найгірше залишилося позаду.

Того фатального вечора зміна під куполом затягнулася. Софія пішла раніше, а ми з Іланом до темряви пересаджували нову партію щеплених живців.

— Тайро, іди відпочивати, я сам усе закрию, — усміхнувся ботанік, витираючи забруднені землею руки. — Ти сьогодні перевиконала норму.

— Дякую, Ілане. До завтра! — видихнула я, накидаючи куртку.

Вийшовши з теплиці, я завмерла на порозі. На поселення вже опустилися густі фіолетові сутінки. Повітря було чистим і прохолодним. Я йшла доріжкою до гуртожитку, насолоджуючись тишею, і думала про те, як завтра спробую випросити у Трейса трохи свіжого соку.

До житлового модуля я не дійшла буквально п'ятдесят метрів. Із глибокої тіні між технічними контейнерами несподівано виринула важка постать.

— Ну, привіт, Тайро, — пролунав хрипкий голос Марка, і мене обдало подихом, просякнутим різким запахом алкоголю.

Серце миттєво пішло в п'яти. Я спробувала відступити назад, але потилицею вперлася в холодну металеву стінку.

— Марку… Ти п'яний. Забирайся з дороги.

— А то що?! — він ступив уперед, його очі в напівтемряві палали злим, диким вогнем. — Знову побіжиш скаржитися Гроссу? Чи Трейсу? Ти виставила мене дурнем перед усім поселенням, Тайро! Ти думаєш, ти краща за всіх нас?!

Він різко викинув руку вперед і, стиснувши моє зап'ястя, з такою силою рвонув мене до себе, що перед очима попливли кола.