Розділ 11

Кілька днів після моєї поїздки життя в поселенні текло своїм звичним, розміреним руслом. Я остаточно влилася в роботу на складі, із задоволенням допомагаючи Марку сортувати контейнери. На орбіті Геліоса все ще кружляли автоматизовані вантажі, залишені корпорацією «Форт» для колоністів.

Загалом під час заселення планет діяв стандартний протокол, складений ще сотні років тому, після перших масових колонізацій. Коли виявляли придатну для життя планету, розвідник відчіпляв і залишав на орбіті спеціальний супутник, який слугував точкою фіксації у загальній космічній мережі — такий собі маяк і ретранслятор разом. Потім починалося тераформування. А після нього, автоматично або у складі корабля-ковчега, доставляли вантажі.

Але на планету їх одразу не відправляли. Контейнери залишалися на орбіті, дозволяючи дронам за командою спускати їх у місце призначення порціями.

Навіщо так ускладнювати? Чому не можна було одразу скинути весь вантаж і дати можливість колоністам самим розбирати речі?

На це існували дві причини. Перша — безпека. Не всі матеріали у трюмах були стабільними, і така схема зберігання давала змогу мінімізувати ризики. Саме з цим ми з Марком і допомагали: вчасно приймати та оцінювати вміст доставлених контейнерів.

Друга причина — люди.

Ніхто не знає, що на думці в сусіда. Перші колоністи були дуже різними людьми, а історія знала чимало випадків, коли колонії розколювалися зсередини або захоплювалися силою. Зрозуміло, що без доставлених матеріалів на новій планеті не вижити, і в когось неодмінно виникала спокуса прибрати все до рук, підкоривши решту колоністів.

Історія Землі мало чого навчила людство в плані запобігання подібним помилкам, але саме через них ми отримали кілька планет із жорстким монархічним устроєм, а після і найсуворіші протоколи колонізації, які зменшували ймовірність одноосібного захоплення влади.

Після зміни я подовгу засиджувалася в їдальні, слухаючи нескінченні байки Трейса, який нарешті трохи розвантажився й почав частіше виходити до людей. Усе було настільки спокійним і правильним, що я геть забула, на якій суворій планеті ми перебуваємо.

Аж поки одного дня ранкова кава Аманди не залишилася недопитою на її робочому столі.

Наша докторка завжди вирізнялася залізною пунктуальністю та зібраністю. Але того ранку на її планшет надійшло повідомлення з орбітального модуля. Аманда пробігла очима рядки, і її обличчя миттєво змінилося — щоки ледь зблідли, а губи стиснулися в тонку лінію.

— Надійшов сигнал на новий репринтинг, — сухо кинула вона, підводячись із-за столу. — У капсулі біопринтера запускається процес синтезу. Чоловік. За документами його звати Крейон Безіус.

Вона пішла, і з тієї самої миті, як капсула в медичному блоці почала наповнюватися поживним гелем, нашу докторку наче підмінили.

Зовні вона намагалася поводитися як завжди — проводила огляди, перевіряла звіти, ходила з нами на обід. Але думками була ніби за сотні кілометрів від нас. В їдальні могла по десять хвилин ганяти виделкою їжу по тарілці, мляво відповідаючи на запитання Трейса. А під час наших вечірніх прогулянок уздовж периметра постійно зупинялася й повертала голову в бік медичного корпусу.

Її погляд, зазвичай суворий і чіпкий, став розсіяним, тривожним і якимось… зосередженим на чомусь усередині себе.

— Амандо, все гаразд? — не втрималася я на третій день, коли ми сиділи на ґанку лазарету. Я згадала, що сама провела десять днів у подібному карантині. — З новим колоністом щось не так? Проблеми під час репринтингу? Помилки в ДНК-коді?

Я щиро думала, що вона непокоїться через збій обладнання. Раптом тіло Крейона формується з дефектом або діагностичні системи показують критичний рівень патології? Чи ще щось?

Аманда здригнулася, наче мій голос вирвав її з глибокого, важкого сну. Вона повільно повернула до мене обличчя, і на мить у її очах промайнув страх. Але вже за секунду взяла себе в руки, звично натягнувши маску професійної відстороненості.

— Ні, Тайро, — тихо відповіла вона, дивлячись кудись поверх моєї голови, на зачинені двері операційного блоку. — Із репринтингом усе гаразд. Тіло формується суворо за регламентом. Уся біохімія в нормі.

— Тоді чому ти сама не своя? — м’яко натиснула я. — Ти ж майже не спиш.

— Просто… цей чоловік, — Аманда запнулася, міцніше стиснувши пальці на своєму планшеті. — Я не знаю… У ньому є щось, що мене тривожить. Тобі нема про що турбуватися. Іди відпочивай, Тайро. У тебе завтра рання зміна з Марком.

Вона підвелася й пішла всередину блоку, тихо зачинивши за собою герметичні двері.

Я залишилася сидіти на прохолодних сходах, відчуваючи, як уздовж спини пробіг ледь відчутний холодок. Уперше за весь час перебування на Геліосі-7 ідеальний, налагоджений механізм колонії дав крихітну, але відчутну тріщину. І ця тріщина була просто за дверима нашої клініки.