Розділ 5

У мене з'явилися друзі. Насамперед — Аманда. За ті десять днів, що вона спостерігала за мною, ми розговорилися й багато дізналися одна про одну. Наше минуле в чомусь було схожим. Як і я, вона походила із сім'ї, що обслуговувала вищий прошарок суспільства. Як і мої батьки, хоча її рідні не були вчителями, вони були особистими лікарями одного з впливових родів. Мали доступ до вершин, але завжди поверталися на свій рівень і знали, що ніколи не досягнуть чогось більшого.

Аманду готували стати лікаркою широкого профілю. Їй навіть підібрали нареченого з іншої лікарської родини. А вона мріяла про свободу.

— Вони розпланували все моє життя до шістдесяти років, — розповідала Аманда, поки ми сиділи на ґанку медичного блоку й дивилися, як за крони лекро-сосен заходить місцеве світило Аурі, забарвлюючи небо в неймовірний, майже бузковий колір. — Чоловік, практика в середньому секторі, чіткий графік, ліміт на чисту воду. Коли «Форт» оголосив набір медичного персоналу для Фронтиру, я підробила батьківський підпис на згоді за три години до початку перенесення. Батьки, мабуть, досі думають, що мене викрали. Я лікарка — подорож мені нічого не коштувала, лише стандартний контракт на поселення.

Вона тихо засміялася, обхопивши коліна. У цьому сміху не було жалю — лише радість людини, яка вирвалася з клітки.

— А наречений? — запитала я, обережно ворушачи пальцями ніг у жорстких черевиках. М'язи все ще гуділи після зміни, але це була приємна, здорова втома.

— Наречений був переконаний, що найкраща частина життя — це нові віртуальні симулятори, — хмикнула вона. — Нудний до жаху. Втім, на Геліосі-7 у нього не було б жодних шансів. Тут треба вміти тримати в руках не лише скальпель, а й сокиру, викрутку та пилку, якщо вітер зірве силовий кабель.

— Амандо, ти несправедлива! Я в тому житті навіть виделку в руках не могла тримати, а тут... Тут я скоро ще й сокирою орудувати буду. То, може, твій колишній наречений у тих симуляторах навчився виживати на незвіданій планеті!

Лікарка розсміялася у відповідь на мою палку промову, недовірливо хитаючи головою.

— Тайро, повір. Ті, хто звик проводити час у Віртуалі, граючи в життя, ніколи не зможуть повторити все те саме в реальності. Їм бракуватиме можливості прискорити час, зменшити навантаження й притупити чутливість до болю. Зрештою, все навколо здаватиметься їм лише жалюгідною подобою віртуальної програми.

Крім Аманди, до мого невеликого світу колонії швидко увійшов Марк — один із техніків складського комплексу, де я тепер проводила по вісім годин на день.

Марк був одним із перших «надрукованих». Хлопець із вічно забрудненими технічним мастилом пальцями й невгамовним шилом в одному місці. На відміну від мене, яка втекла від паралічу, Марк на Землі працював дрібним демонтажником на нижніх рівнях і підписав контракт із «Фортом» просто для того, щоб не сісти до в'язниці за незаконне підключення до енергомережі. Фактично він став власністю «Форту», не маючи права навіть покинути поселення. Але його це цілком влаштовувало.

— Дивись, училко, — бурмотів він, показуючи мені, як маркувати важкі контейнери з термітом і кріпильними балками. — Сканер зчитує чип, ти звіряєш код із накладною в планшеті й ставиш мітку. Якщо код світиться зеленим — усе гаразд, вантажимо на платформу. Якщо жовтим — значить, хімічний склад ще не стабілізувався після доставки з орбіти. Такі ящики відставляємо в дальній кут відсіку, де працює витяжка. Зрозуміла?

— Зрозуміла, — кивнула я, проводячи сканером по шорсткому боці пластикового контейнера. Мої руки більше не тремтіли. Сенсорна панель реагувала на найлегший дотик. — А якщо загориться червоним?

— А якщо червоним — ти кидаєш сканер, горлаєш на все горло «Небезпека!» й біжиш у бік житлового сектора так швидко, як тільки твої нові ноги здатні тебе нести, — абсолютно серйозно видав Марк. — Бо червона мітка означає, що всередині відбувається неконтрольована реакція. Але не бійся, за пів року тут таке було лише раз, та й то хлопець устиг залити все піною.

Робота на складі несподівано припала мені до душі. Це був зрозумілий, систематизований хаос. Я відновлювала логістичні ланцюжки, наводила лад у цифрових архівах і паралельно вивчала, з чого взагалі будується наш новий дім, який я поки що не наважувалася залишати. Тож мій маршрут зазвичай складався з трьох пунктів: тимчасове спальне місце в медичному блоці, спільна їдальня поселення та склад.

Сам же, можна сказати, столичний центр Геліоса-7 жив у ритмі будівництва. Вранці гули важкі тягачі, розчищаючи лісові масиви під нові житлові модулі й поля. Вдень у повітрі пахло свіжим зрубом лекро-сосен — місцева деревина виявилася неймовірно щільною, смолистою й майже несприйнятливою до гниття завдяки особливим органічним сполукам. Увечері колоністи збиралися у спільній їдальні — величезному напівсферичному модулі, де галасували, сперечалися, ділилися новинами й їли гібридні каші з місцевими тушкованими овочами, які вирощували в теплицях на півдні.

Як я дізналася, загалом у поселенні зараз було близько двадцяти людей, переважно будівельників. Фермери, лісники та мисливці давно жили за межами прямої видимості, облаштовуючи власні угіддя. Стати власником шматка власної землі було мрією багатьох, і вони вже кілька років облаштовували приватні володіння на молодій планеті. А з нею нам пощастило: жодних великих хижаків, чудова приживлюваність овочів і багатообіцяючі врожаї. За один стрибок можна було дістатися кількох раніше заселених систем Фронтиру, і всі сподівалися, що місцева деревина припаде до душі поціновувачам там або у великих центрах.

Я поступово переставала почуватися чужою. Вчилася голосно сміятися, не соромлячись свого нового голосу. Вчилася бігати — спочатку на короткі дистанції гравійними доріжками поселення, а потім — аж до межі захисного периметра, де стихав гул електророзподільних проводів і починався глухий, величний шум дикого лісу.

Одного вечора, наприкінці третього тижня, ми з Амандою та Марком вибралися на оглядовий майданчик над складами. Марк десь дістав кілька банок місцевого хмільного напою з ферментованих плодів тієї самої фіолетової псевдогруші. Так! Хтось уже неодмінно спробував зробити алкоголь — і, в принципі, чудово впорався.